Всі 18 років, поки я була в Італії на заробітках, в мене вдома хазяйнувала невістка.
Мій син, чесно кажучи, керувати зовсім не вміє, занадто м’який характер має.
Я як його одружила, то так зраділа! І невістка, Люба, мені сподобалася. Дуже енергійна, роботи ніякої не боїться, я їй відразу почала гроші висилати, і з нею ми разом вже радилися, що робити.
У мене на подвір’ї була стара хата, невелика, облуплена. В ній молодята і почали жити.
То ж питанням номер один для нас було зведення нового будинку.
Невістка сказала, що сама з усім справиться, аби я лише гроші висилала.
Я раділа, що мої важко зароблені євро не по вітру пускаються, а в справу вкладаються.
Люба з своїми амбіціями замахнулася не на маленький будиночок, а на півторачку.
Ну, думаю, нехай буде будинок великий, щоб я, коли приїду, теж з ними жила і не заважала.
Захотіла невістка балкон – нехай буде балкон. Захотіла літню терасу – і її зробили.
Не могла я натішитися невісточкою, як вміло вона моїми грошима розпоряджається, поки додому назавжди не повернулася.
Я запитала невістку, навіщо було вкладати стільки грошей в нашу стару хату (я була здивована, як гарно вона її підлатала).
На що вона мені спокійно відповіла:
– Це, мамо, щоб Вам зручно і комфортно жилося!
Вона посміхалася до мене так, наче подвиг який для мене зробила, а я коли усвідомила зміст її слів, то аж присіла.
То це мені, за всі мої заслуги, місце таке на старість? Стару хату, нехай і відремонтовану?
Я все розумію, невістка звикла жити в хаті одна і сама собі бути господинею. І хлопці в неї вже дорослі (мої два онуки).
Але хіба ж в такому величезному будинку для мене кімнати однієї не знайдеться? Мені що, багато треба?
Я аж розплакалася від емоцій, але щоб невістка не побачила, я швидко витерла сльози.
Заселилася в свою стару хату. З чого починала, на тому і закінчила.
А навіщо тоді було ці 18 років заробітків?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.