fbpx
Життєві історії
Все життя ми вкладали гроші в наш будинок, а заселилися за 5 років до пенсії. Тому своїй єдиній дочці Вероніці нам просто нічим допомогти, та й вона і не просить. Але мені дуже сумно стає, коли я бачу, як вона живе

У мене дуже гарний, затишний будинок, ми з чоловіком будували його багато років, обставляли все за власним смаком. Дім в два поверхи, з гарними великими вікнами, розкішною верандою, гойдалкою у дворі. Одним словом, не дім, а картинка. Ми все життя в нього гроші вкладали, а заселилися за 5 років до пенсії.

В минулому році ми з чоловіком стали пенсіонерами і тепер особливих доходів немає. Тому своїй єдиній дочці Вероніці нам просто нічим допомогти, та й вона і не просить. Але мені дуже сумно стає, коли я бачу, як вона живе.

Вероніці 30 років, заміж вона вийшла 5 років тому, а досі не обладнали своє помешкання, живуть, як на вокзалі: речі в коробках, сплять на матраці, їдять на колінах. Ну, що за побут?

Зять мій, Сергій, працює інженером-будівельником. Ця квартира дісталася дочці від моєї мами. Звичайно, ремонт зробити довелося, але й із цим допомогли ми з сватами. Сваха перед весіллям запропонувала віддати молодим якісь старі меблі з дачі: шафу, ліжко, стіл на кухню, але вони відмовилися, купили якісь стійки, на них одяг висить, решта – у пакетах та коробках.

Та й після нашої бабусі меблі деякі залишалися, але молоді вивезли все: що до його батьків на дачу, що в гараж, а дещо просто викинули. А як мені килими шкода було. Краще б ми їх із чоловіком собі забрали, поставили б на лоджії, нехай би були. Але зять переконаний, що цього всього їм не потрібно:

– Ми купимо все нове, якісне та хороше, – каже.

Вони навіть по магазинах їздили, донька розповідала, розглядали, прицінювалися, мріяли. Але зятю все не подобається. А те, що йому до смаку, коштує великих грошей. А зайвих коштів у них якраз і немає, та й ми зараз не можемо їм фінансово допомогти.

Пропоную: купіть хоч ліжко, хай не шикарне, а то спите на підлозі, як незаможні. Але зять слухати не хоче. Каже, навіщо платити гроші за те, що потім доведеться викинути.

Дочка працює, почала навіть відкладати трохи, але всі її накопичення йшли то на ремонт машини зятя, бо без неї не можна працювати, то на харчування. Я її запитала, чи довго вона так жити збирається? Дочка мовчить, бачу, що це їй теж не подобається. Візьми, говорю, кредит, та й обстав хоча б кухню та спальню. Як розбагатіє твій чоловік, так поміняєте все на меблі, які він не вважатиме дешевкою і несмаком.

А вона обговорила цей варіант із Сергієм. Він проти, іншого я і не чекала. Схоже, зять так все життя і промріє, є такі чоловіки: будують плани, готуються до чогось важливого, але так і живуть, без важливого, а заразом і без потрібного.

Я вже доньці говорила, збирайся, ходи до мене жити, віддам вам другий поверх, у нас он яка краса. Вероніка і хотіла б, але зять проти. Як їм допомогти, не знаю.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page