– У нас дуже добрі стосунки з бабусею були, та й не дивно: я – її єдина онука від єдиної дочки, – розповідає 33-річна Ольга. – Я все дитинство у неї провела. Майже всі вихідні і канікули ми з бабусею були разом. Ми з нею цілими днями розмовляли, книжки цікаві читали, мріяли про все. І вона говорила – виростеш, моя квартира дістанеться тобі. І при батьках повторювала неодноразово: у вас житло є, а моя квартира буде Ользі, щоб у неї з самого початку було житло.
Квартира у бабусі була дуже непогана – двокімнатна в досить хорошому районі. Втім, у батьків Ольги житло нітрохи не гірше: трикімнатна квартира неподалік, яку свого часу отримав у спадок батько Ольги. Мати з батьком і зараз там живуть.
На слова бабусі про те, що свою двокімнатну квартиру вона хоче віддати улюбленій онуці, мати завжди сміялася – ну, багатою нареченою буде, гаразд.
Бабуся завжди була активною, усміхненою, відмінно збереглася для своїх немолодих років, на здоров’я не скаржилася, і всі ці розмови про те, кому що має залишитися потім, ніхто не сприймав серйозно.
А коли виросла, Ольга вийшла заміж, у них з чоловіком зараз двоє дітей трьох і шести років.
Свого житла немає ні у нього, ні у неї: квартиру молода сім’я орендує, маленьку двокімнатну. В глибині душі Ольга, звичайно, завжди щиро вважала, що своя квартира у неї буде: адже бабуся про це завжди говорила! Тому і кредит брати вони з чоловіком не стали, а народили другу дитину.
Навіщо брати великий борг і економити на всьому, коли можна жити і радіти.
З бабусею Ольга і її сім’я завжди спілкувалися дуже добре – мабуть, навіть ближче, ніж з батьками. Дзвонили, приїжджали в гості, дарували подарунки. Бабуся дуже цікавилася правнуками, кілька разів навіть залишалася з ними сидіти в важливих випадках, чим дуже виручала саму Ольгу.
– Мама відмовилася мені з дітьми допомагати навідріз! – розповідає Ольга. – Так і сказала – це ваші діти, вирішуйте свої проблеми самі, няню наймайте. Хороша порада, але коли трапляється якась недобра ситуація, зазвичай не до пошуків няні. А коли все в порядку, няня і не потрібна. А бабуся завжди говорила – привезіть малюків. Я буду рада, млинчиків напечу, посиджу стільки, скільки треба, навіть не турбуйтеся про це.
Бабусі не стало близько пів року тому, і з’ясувалося, що ніякого заповіту на квартиру не існує.
– Ну, бабуся – радянська людина, – зітхає Ольга. – Не вважала за потрібне, мабуть, морочитися з цими паперами і походами до нотаріуса. Тим більше, з офіційних спадкоємців у неї – тільки дочка, моя мама. Про те, що квартиру бабуся хотіла віддати мені, мама чула сто п’ятдесят разів. У неї самої житло є. Ну і бабуся, напевно, розсудила, що не буде ж моя мати віднімати квартиру у єдиної доньки і онуків, у яких до сих пір немає свого кута.
Бабуся помилилася: мати Ольги тут же вступила в спадщину, оформила квартиру на себе і готує її для здачі в оренду. Про те, щоб пустити в це житло дочка з сім’єю, навіть мова не йде.
– Але бабуся говорила, що це буде моя квартира. Все дитинство я це чула, багато раз! – спробувала поговорити з матір’ю Ольга.
– Ой, ну хіба мало, хто і що говорив в твоєму дитинстві на сімейних посиденьках! – відмахнулася мати. – Перестань. Навіть якщо щось і було, ми жартували. Це моя мати, я отримала спадок, ти тут взагалі ні при чому! Отримаєш своє після нас. І взагалі, якби бабуся серйозно хотіла подарувати тобі квартиру, оформила б заповіт. Заповіту немає, так що ніяких претензій бути не може!
Ольга серйозно на матір. Як же так? Мати прекрасно знає, що у власності у дочки немає ні метра. У Ольги двоє дітей, і бабуся хотіла, щоб квартира дісталася внучці.
Що може зробити Ольга, щоб ця квартира залишилась їй?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.