У мене є тітка Ірина, мамина рідна сестра. Вона з тих людей, які дуже люблять прибіднятися.
Батька мого вже немає на цьому світі. Нам з мамою жилося дуже непросто.
Допомагала нашій сім’ї бабуся з татового боку. Зі сторони маминих родичів нас підтримувати ніхто не поспішав.
Вся допомога там йшла маминій сестрі Ірині, вона жила разом із чоловіком та дітьми у батьків. Вона була ближчою, їй і допомагали.
До того ж тітка вміла постійно скаржилася на життя, та так правдоподібно, що її всі навколо дуже шкодували.
Моя мама, на відміну від своєї сестри, скаржитися не вміла, тому те, що вона залишилася вдовою з дитиною, її батькам проблемою не здавалося.
Щоб трохи допомогти мамі, після школи я одразу пішла працювати.
До бабусі по материнській лінії я не їздила, останній раз була там класі в дев’ятому, з того часу й не їздила. Вони теж не цікавилися моїми справами.
А мама їздила, щось намагалася допомогти, хоча я її в цьому не розуміла і не підтримувала.
На мої питання, навіщо вона їздить туди, мама відповіла, що яка б не була, а це її сім’я, іншої матері та сестри в неї вже не буде.
А далі сталося таке, що мене дуже здивувало!
Бабуся занедужала, і тітка спокійно переклала турботу про неї на мою маму.
І мама покірно погодилася забрати стареньку в нашу квартиру.
Тітка це подала таким чином:
– Я скільки років батькам допомагала, тепер ти хоч щось для матері зроби, – заявила вона.
Що вона для батьків робила, я не знаю. Як на мене, так вона сиділа з чоловіком на всьому готовому і лише чекала допомоги від інших.
Через рік бабусі не стало. Проводами в останню путь і всім іншим довелося займатися мамі, тітці було ніколи.
Але потім виявилось, що тітка свого часу вмовила бабусю все майно переписати на неї.
За маму було дуже прикро. Спілкуватися з тіткою навіть із ввічливості я не збиралася, викреслила цю рідню з життя і довго не згадувала.
Минали роки, не стало і моєї мами.
Я вийшла заміж, у мене все добре, ми з чоловіком маємо дві квартири, в одній живемо, а інша просто стоїть.
Нещодавно мене знайшла тітка Ірина. Я з нею не спілкувалася вже дуже довго, а тут вона з’явилася, почала жваво цікавитися моїми справами.
– Щось ти зовсім родичів забула, недобре.
Зовсім не дзвониш, не приїжджаєш, – щебетала вона, а я не могла зрозуміти, чого це вона прокинулася, стільки років не спілкувалися.
– За рідню треба триматися, хто ж тобі допоможе в разі потреби, як не родичі?
Я відразу зрозуміла, що просто так тітка мені не подзвонила. І я не помилилася!
Вона хотіла, щоб я в свою пусту квартиру впустила пожити її молодшу доньку, мою, виходить, двоюрідну сестру.
Та я категорично їй відмовила! Ні тітку, ні її дітей та інших родичів я не бажаю знати.
Хіба це родичі? Як вони повелися з бабусею і моєю мамою? Знати їх не хочу! Краще вже не мати ніяких родичів, ніж таких.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
