Я давно розлучена, від першого шлюбу у мене є донька. Так як чоловік нічим нам не допомагає, навіть аліментів не платив, то жити нам було не просто. Все життя в однокімнатній квартирі. Тому, як і будь-яка мати, я хотіла для дочки щастя і вигідного заміжжя.
Дочка виросла рідкісною красунею, я знала, що вона знайде собі принца. Я завжди була переконана в тому, перш за все дівчині потрібна шикарна зовнішність, тоді і щастя буде. Почав за нею упадати хлопець: сам красень, та ще й з багатої сім’ї! Батьки у нього заможні, тато раніше в університеті викладав, а зараз має власний бізнес.
Сім’я зятя відбудувала собі будинок за містом, такий як у всіх крутих: високий, яскравий з ландшафтним дизайном у дворі, альтанкою, гойдалкою, басейном. Навіть лазня є, незважаючи на те, що в будинку є ванна-джакузі, душова кабінка і два санвузли!
Сваха не надто була рада тому, що її син вибрав мою дочку: мовляв, немає вищої освіти, провчилася всього лише на кухаря, сім’я не така багата, як у них. Як вона сказала своєму синові: «Так, красива у тебе наречена, ну і що? Які ще у неї гарні якості». До речі, їх багато – вона добра і скромна. І я так вважаю не тому, що це моя донька, а тому, що вона і справді хороша.
Загалом, зять наполіг, молоді подали заяву, і ми відгуляли весілля. З мого боку я подарувала молодим тільки 5 тисяч гривень, у мене більше не було, а так ніде правди діти – свати вклалися в ресторан і другий день гостину зробили у себе в будинку.
Ось тоді, на другий день весілля я і подивилася цей будинок: перший поверх – величезна кухня, санвузол, коридор, гардеробна, і широченна вітальня, яка суміжна з батьківської спальнею. Другий поверх – це хол, санвузол і дві великі окремі кімнати: зятя і його молодшого брата. А на вулиці широка тераса.
Я впевнена була, що кімната зятя буде для молодих! Але помилялася: все з’ясувалося на наступний день після весілля, в неділю, коли зібралося вузьке коло родичів нареченого і нареченої. Виявилося, що молодим тут місця немає! Татко вирішив переобладнати кімнату свого одруженого сина до свого кабінету! Уявляєте – вигнати дітей заради кабінету!
Я була ошелешена. Кажу: «І куди ж тепер діти підуть? У мене однокімнатна квартира, вона занадто мала для проживання двом сім’ям, а в будинку сватів багато місця».
Але сват був невблаганним: «Я від батьків пішов у 18 років, сам навчався, сам працював, сам всього досяг! І син – якщо одружився, то нехай всі труднощі пізнає, з нуля почне! І другого на вільні хліби відпущу, коли одружиться». І сваха щось там своє почала співати, мовляв – правильно, не можна, щоб в домі дві господині були!
Що за люди? Так свої метри вони в будинку пошкодували, ось і все! Дивлюся на молодих – обоє мовчать, в підлогу втупилися. Кажу сватам: «Та як вам не соромно, ви ж не бідуєте! У дітей зараз нічого немає, нехай вони на ноги встануть, у вас поживуть, а намітиться хоча б перший внесок, то і про кредит подумаємо, разом допоможемо».
Дочка бачить, що ситуація накаляється, дивиться на мене благально, мовляв, мовчи! А я не захотіла мовчати, сказала їм все. Свасі моя розмова не сподобалася, вона пішла з тераси в свою кімнату, а сват і далі голосно розповідав мені щось там про самостійність і дорослих людей. У підсумку, дочка викликала мені таксі і я поїхала.
Як і передбачалося – протягом тижня молоді зібрали речі і зняли собі квартиру. Свати, буржуї ці, нічим їм не допомагають: зять працює, і дочка кухар в їдальні, платять рахунки, оренду і хочуть ось кредит на машину брати. Важко їм, і допомогти я не можу молодим. Не розумію я своїх сватів, ніякого бажання немає з ними спілкуватися!
Не таким я уявляла життя своєї дочки. Зять хороший, це так, але сам став зараз жебракувати, і дочка з ним поруч. Ну хіба можна бути людям настільки жадібними при таких достатках? А тоді заради кого ми живемо, якщо не заради дітей?
Фото ілюстративне – Rydo.
