Так вийшло, що все своє життя я прожила в селі в якому виросла. Після закінчення місцевого коледжу я вирішила не вступати до вищого навчального закладу, хоча дуже хотіла поїхати в місто, адже там є багато можливостей для молодої людини, але моїм батькам потрібна була допомога, тому поїхати та покинути їх в мене не було змоги.
В мами й тата я одна дитина, тому надіялись вони лише на мене. Коли мені було вже за тридцять років, я вийшла заміж і згодом народила двійню. Чоловік мій також був з мого села, ми були знайомі ще з самого дитинства. Але сімейне життя в нас не склалося зовсім, тому після двох років спільного життя ми з чоловіком розлучилися. Дітей своїх я виховувала одна. Потім чоловік поїхав кудись за кордон, а про дітей наших навіть і не згадував відтоді. Добре, що хоча б аліменти сплачував вчасно, хоча то були суцільні копійки.
В селі роботи практично немає, зарплати в людей дуже низькі. Все життя я пропрацювала продавщицею в маленькому сільському магазині. Отримувала суцільні одні копійки. Ми з батьками тримали велике господарство, а коли вони постаріли, то не могли нічого робити по господарству, а я теж не могла все осилити сама, адже двоє дітей, старенькі батьки, робота, тому довелося продати корову, а город лише маленький шматок садила.
Діти мої ростуть, я заробляю мало, а мені так хочеться дати їм краще майбутнє, тому я вирішила їхати в столицю, там давно вже живе моя подруга. Вона правда орендує квартиру, але каже, що спочатку візьме мене до себе, щоб я не шукала житло, а коли я влаштую дітей і знайду роботу, тоді можу подумати про окрему квартиру, якщо захочу. Загалом я вже все вирішила, стала збирати речі, лишилося тільки звільнитися з магазину.
Та згодом про мої наміри дізналася вся родина, всі родичі стали приходити до мене і дзвонити мені. Запитувати, що я там собі надумала. Як я можу залишити батьків одних на старість? Усі говорять, що совісті у мене немає, адже коли мені було важко, то я сиділа біля батьків, а зараз їх самих залишаю.
Але я не розумію, яке їм діло до нас, у батьків є пенсія, вони поки самі ще можуть щось робити. але й діти теж важливі мені, хочу дати їм гарну освіту, хороше майбутнє, цього ніхто не зробить крім неї, але в селі таких перспектив немає, тому мені варто збиратися в місто.
Родина вже й батьків проти мене налаштовує, мама вже стала говорити, що можливо я маю залишитися в селі. Їй люди сказали, що на старості років донька має жити з ними. От що робити з цими людьми?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
