fbpx
Життєві історії
Все своє життя я думала, що доглядатиме мене донька. Тому коли син привів в хату невістку, я сказала, що жити вони у мене не будуть і син пішов до тещі. Як я тоді раділа, що тепер все зможу віддати доньці. Одного дня до моєї хати приїхав джип, то донька зятя привезла показати. Статний, багатий бізнесмен. Весілля шикарне зіграли в Тернополі. Я подарувала їм всі свої заощадження, віддала зятеві 30 тисяч гривень, щоб догодити. Там донька залишилася жити. А я повернулася в село, у велику пусту хату. Минали роки і я зрозуміла, що дуже старіти стала. Лише тоді до мене дійшло, що я вчинила

Все своє життя, маючи двох дітей, я думала, що доглядатиме мене донька. На сина надії, як такої, у мене не було зовсім. Я чомусь плекала думку, що він одружиться і обов’язково покине наш дім. піде з нашої хати і житиме окремо. А я заживу з донькою.

Чоловіка мого не стало вже давно, він був дуже доброю та порядною людиною. Мій Степан збудував сам добротну хату, поки він був, я з дітьми не мала потреби ні в чому. він тримав гарне господарство, відкладав гроші. Завдяки цьому я бідності не знала, навіть коли його не стало.

А весь час молила Бога, щоб подарував добру долю моїй доньці. Мріяла, як вона приведе додому доброго чоловіка, я допомагатиму їм у всьому, сидітиму з дітьми, глядітиму господарство, а вони любитимуть та шануватимуть мене.

Роки минали, син наче весь цей час відчував, що я для доньки готова небо прихилити, але мовчав, ніколи не дорікнув ні чим мені.

Якось, несподівано для мене, син подорослішав. Привів мені невістку в хату. Я тоді наче оскаженіла, жодного доброго слова їм не сказала, але одне мовила, що як хочуть, а тут їм не жити. Роман особливо на мене не розізлився, взяв ту тендітну дівчинину, зібрав одну торбу і пішов жити до тещі в сусіднє село.

Зараз мені соромно зізнатися у цьому, але я раділа. Дуже раділа! Раділа тому, що син тепер з нами не живе і я весь час зможу присвятити лише доньці. А Орися тим часом навчалася у місті, на що я віддавала останню копійку.

Якось до хати моєї під’їхав великий джип. З нього вийшов здоровий статний чоловік і вів пою доньку за руку. Тоді я і дізналася, що Орися моя виходить заміж, весілля буде в ресторані в Тернополі і жити вони там будуть, адже у зятя там великий бізнес. Я раділа і хвилювалася одночасно, але думала, що це до кращого.

Весілля відгуляли шикарне, я всі гроші подарувала молодим.  На той час мала чималі заощадження і всі 30 тисяч гривень віддала їм, щоб догодити зятю і показати, що я не якась там бідна селючка. Зять якось байдуже взяв згорток з грошима і спокійно поклав в кишеню. Емоцій у нього не було ніяких, навіть не подякуючи, скупо посміхнувся у відповідь.

Я повернулася до порожньої хати в село, лише тоді зрозуміла, що на мене чекає самотня старість у великій холодній і пустій хаті.

Орися не телефонувала зовсім. Раз в неділю, ніби на свято, я набирала її номер і чула якісь холодні квапливі фрази, якими вона мені відповідала. Жодного доброго слова від неї я не чула, та й не цікавилася вона мною.

Роки спливали, я вічула, що дуже старію: пам’ять не та, зір, слух, ноги підводять. Лише син мій приходив до мене щосуботи. Приносив продукти, наносив в хату води, сам мені копав картоплю, порався по господарству. У них з невісткою на той час було вже двоє діток.

Я завжди чула від людей, що сину моєму дуже пощастило, він попав в хорошу, хоча не багату родину, його там цінують та люблять. А теща його – золота жінка. Але всі ці роки невістка моя до мене не приходила, усі її рідні сторонилися моєї хати.

За весь час Орися до мене показала носа можливо разів два. І знаєте, наче прозріння на мене якесь прийшло через багато років. Я зрозуміла, якою недоброю людиною була: без совісті та доброти у серці.

Коли вчергове син з’явився у мене на порозі, я сказала йому прямо, що була йому поганою матір’ю всі ці роки і хочу переписати на нього свою хату, велику земельну ділянку та пай, який ще від чоловіка мені дістався. Син якось махнув рукою, але я сказала, що навіть, якщо вони з дружиною мені не пробачать, байдуже. Я все одно це зроблю, щоб моя совість була спокійною. Сказала, щоб він прийшов з дружиною та дітками, я багато завинила перед ними і хотіла б попросити вибачення.

Коли вони всі переступили мій поріг, більше хати не покидали. Тепер ми всі живемо разом, я все майно оформила на сина. Дуже шкода, що втратила стільки років, аж поки зрозуміла, що помилялася.

А Орисі моїй виявилося байдуже до мене і до хати. Вона з нами не родичається, адже великою пані стала.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook