Я завжди була з тих жінок, які заради сім’ї готові на все. Заміж вийшла я дуже рано. І все тому, що я чекала дитину. Як тільки дізналася про це, коханий відразу зробив мені пропозицію.
Невдовзі у нас народився син, і відразу усі домашні справи лягли на мої плечі. Я розуміла, що так відбувається в більшості сімей. Але я дуже виснажувалася – мені доводилося день у день прати пелюшки, няньчитися з дитиною і ще годувати смачною вечерею чоловіка, коли він приходив втомлений з роботи. Джерело
Тут я дізнаюся, що вдруге стану мамою. Чоловік погано сприйняв цю новину, навіть з дому пішов. Та згодом змирився і у нас з’явилася донечка. Тепер у мене не було ні одної хвилини для відпочинку – на руках двоє маленьких дітей. Та ще й нерідко чоловіка треба було заспокоювати, коли його в черговий раз на роботі недооцінило начальство.
Так я прожила 25 років. В постійній роботі і стресах. Я практично сама поставила дітей на ноги – сама бігала і відводила їх у садок, а потім в школу. Хотіла, щоб вони виросли освіченими людьми, тому мої діти ходили в різні наукові та спортивні гуртки. Оскільки для цього потрібні були гроші, яких нам з чоловіком постійно не вистачало, то я працювала, як кінь, на двох роботах. Лише аби у моїх дітей все було. Потім я допомогла дітям отримати вищу освіту. Загалом, 25 років пролетіли як один день, але дуже насичений і важкий. Якщо зараз сісти і згадати всев двох словах, що сталося за весь цей час, то вийде дуже невесела історія, до того ж, з сумним кінцем.
Всю себе я віддавала дітям, і що я натомість отримала: син виїхав за кордон і живе там, приїжджає дуже рідко. А дочка вийшла заміж і сидить зараз в декреті, теж не часто до мене навідується.
Хоч мій чоловік і не заслуговував того, але я постійно дбала і про нього. У нього завжди був чистий одяг, в квартирі теж була ідеальна чистота, годувала я його теж дуже смачно і різноманітно. Я створювала в сім’ї затишок, який він так і недооцінив. Як тільки ми відзначили моє 45-річчя, він пішов до молодої коханки.
Останні два роки я зовсім втратила сенс життя. Я живу одна, чоловік так і не повернувся. Іноді телефонують діти, для годиться, щоб спитати, як у мене справи. Я більше так не витримую. Багато моїх знайомих і колеги по роботі кажуть, що нарешті я повинна пожити для себе, що це сама доля дарує мені другий шанс. Але я так не вмію, я настільки звикла жити заради інших, що не уявляю життя заради лише своїх задоволень.
Я часто залишаюся сама і багато думаю. За ці два роки самотності я багато чого зрозуміла: можливо, не варто мені було так багато працювати і бігати за дітьми і чоловіком, намагаючись догодити їм в усьому. Адже що я від цього отримала? Синові й дочці я тепер і зовсім не потрібна. У них своя молоде життя.
Коли я перестала приділяла достатньо часу і уваги чоловікові, бо змушена була працювати в двох місцях, він тут же знайшов мені заміну і переметнувся у іншої жінки.
Іноді мені страшно дивитися на себе в дзеркало – я постійно бачу там тільки старе і втомлене обличчя самотньої жінки. І питається, навіщо я себе так заганяла останні 25 років? Щоб залишитися нікому непотрібною? Але ж я ще не зовсім стара, мені лише п’ятдесят. А як далі жити, і головне, для кого, я не знаю.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
