fbpx

Все склалося так, що я зібрала свої речі і пішла, повернулась до своїх батьків. На той час у мене вже був однорічний син. Іван мене не зупинив. А Валентина Степанівна через місяць мені зателефонувала і сказала, що я все правильно зробила, залишивши її синочка в спокої. Також вона сказала, що від внука не відмовляється, тому планує з ним зустрічатися. В принципі, я не заперечувала – все ж, вона його бабуся

Я вийшла заміж в двадцять років і тоді дивилася на життя через рожеві окуляри. Іван здався мені майже принцом – красивий, ввічливий, розумний, порядний. Я думала, що з таким чоловіком можна все життя прожити. Але, дуже скоро я зрозуміла, що помилилася у виборі, бо Іван був типовим “маминим синочком”.

Треба сказати, що моя свекруха, Валентина Степанівна, була доволі амбітною і владною жінкою. Вона вміла і себе тримати в руках, і інших. До мене вона з самого початку відносилася з прохолодою. Вона щиро вважала, що її син Іван вартий кращої дружини. Проте відкрито вона мені цього не говорила, але всім своїм виглядом показувала, що все саме так.

Якось перед святами я пекла торт, до нас прийшла свекруха. Валентина Степанівна була дуже хорошою господинею, тому я дуже хвилювалася, що в мою адресу від неї зараз посипеться тисячу зауважень – яка я могла бути господиня в двадцять років. Але, на моє велике здивування, свекруха не картала мене, а, навпаки, поділилася рецептом свого коронного торта. Тоді вона навчила мене пекти, за що я їй безмежно вдячна і досі. Але більше добрих справ з її сторони щодо мене, я не пригадую.

Все інше Валентина Степанівна обговорювала лише з своїм сином. Мама була в курсі не тільки його справ, але навіть думок і планів. З мамою він розмовляв по десять разів на день, останній раз обов’язково – вже лежачи в ліжку перед сном. З мамою радився, що одягти, куди поїхати і як привітати мене з днем народження.

“А ось мама каже, що …”, “мама вважає, що нам це не треба”, “мама просила купити”, “а в цей салат мама зазвичай кладе цибулю і терте яблучко” – і я від цього щиро втомилася. Змагатися з мамою не було ні сил, ні бажання, ні сенсу.

В результаті все склалося так, що я зібрала свої речі і пішла, повернулась до своїх батьків. На той час у мене вже був однорічний син. Іван мене не зупинив. А Валентина Степанівна через місяць мені зателефонувала і сказала, що я все правильно зробила, залишивши її синочка в спокої. Також вона сказала, що від внука не відмовляється, тому планує з ним зустрічатися. В принципі, я не заперечувала – все ж, вона його бабуся.

Відтоді я вирішила і своїм подругам теж так говорила:

– Все, що завгодно, тільки не матусині синочки! Багато з чим можна змиритися, але тільки не з цим!

Віктор був повною протилежністю моєму першому чоловіку. Особливо в тому, що стосувалося відносин з матір’ю. Стосунки з матір’ю у нього не склалися, він часто скидав дзвінки від неї, ігноруючи їх. Мене б це мало насторожити, але все це чомусь було для мене, як бальзам на душу. Я подумала, що Віктор самостійний дорослий чоловік, який не залежить від думки своєї матері.

Така манера спілкування з мамою мені навіть імпонувала. Свекруха повинна знати своє місце. Що-що, а вже маминим синочком Віктора не назвеш.

І яке ж було моє здивування, коли через кілька років я спіймала себе на думці, що Віктор і до мене ставиться так само, як на початку наших відносин до своєї матері – скидає дзвінки, абсолютно не вважає за потрібне повідомляти про свої плани, відключає телефон, відноситься зневажливо.

Я вже і не знаю тепер, що краще, адже в обох шлюбах щасливою я себе так і не відчула. Тепер, єдине, що я прагну, виховати свого сина гідним чоловіком. Адже вплив матері на подальшу долю сина – дуже великий. Дай Боже мені розуму і сили, виховати його правильно.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page