Після весілля ми почали жити в квартирі батьків мого чоловіка і я відразу зрозуміла, що це було великою помилкою. Мені відразу вказали, де моє місце. Я працювала і вчилася, було непросто.
Повернувшись з нічної зміни додому, відрізала собі шматок хліба і, запиваючи його водою, почала збиратися на навчання. Свекруха та її старша дочка Марина, підозріло мовчки спостерігали за мною, не сказавши навіть доброго ранку. Але я, як кажуть, була на своїй хвилі, тому й не помітила їх кислі, похмурі обличчя.
Це був їхній постійний вираз обличчя, варто тільки мені опинитися в їхньому «приємному суспільстві».
Якось я запитала Марину:
– Ти чого скривилася, лимонів об’їлася, чи що?
Гумор вона не оцінила, але її моралі мені вистачило на пару років вперед. Скарга на мене одразу надійшла свекрусі і Руслану – моєму чоловікові.
Він дуже дивно на це відреагував. Подивившись на мене як на порожнє місце, він, просто знизавши плечима, пішов гуляти ввечері до друзів, втім, як завжди, а ось мене покликати з собою якось не подумав.
Відколи ми одружилися, він дуже змінився, причому різко. Через тиждень спільного життя він став зовсім іншою людиною. Думка матері та сестри була тепер завжди на першому місці, а я ось стала непотрібною.
Дожовуючи хліб, я швиденько взулась і пішла на зупинку. Коли повернулася, мій чоловік все ще був удома. Я здивувалась, оскільки він мав іти на роботу, в другу зміну.
Він з мамою і сестрою сиділи в залі, за круглим столом і активно щось обговорювали. Але, варто було мені зайти, як вони тут же замовкли і втупилися в мене.
А потім раптом я почула:
– Ну, то ми з тобою домовилися? Тоді збирайся та йди бери кредит на 10 000 (чого саме свекруха не уточнила).
Руслан кивнув і пішов збиратися, продовжуючи і далі навмисно ігнорувати мене.
– Ну і з чого це вам так терміново знадобилися гроші? До чого саме зараз, коли ми збираємось винаймати квартиру? – запитала я у свекрухи.
– Шпалери вже три роки, ось і хочемо поміняти, бо ці вже набридли! – прошипіла Марина.
– Але ж ми ж з Русланом хотіли жити окремо! – кажу.
– А твоєї думки ми не питали! Ти тут узагалі ніхто! – відповіла мені свекруха.
Я спокійно сказала, що я все зрозуміла, і, не кажучи більше ні слова, пішла, зачинивши за собою двері.
Мама мене прийняла з розумінням, тому з розлученням я не затягувала.
З того часу минуло вісім років і я ні крапельки не жалкую. Зараз у мене нова сім’я, дві доньки – просто чудо і нова свекруха, з якою ми з чоловіком живемо окремо. Але друга свекруха мене називає донечкою і завжди готова допомогти, якщо треба щось по дрібниці в побуті.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.