fbpx
Життєві історії
Все, що було у Ольги, це половина будинку в селі і ніяких перспектив. Колишня однокласниця давно кликала її в Італію, тому залишивши маленьку дочку у мами, жінка поїхала на заробітки. Одного разу, у розмові з рідною матір’ю розкрилися нові, не особливо приємні деталі. Виявляється, гроші, які Ольга пересилала 10 років, благополучно витекли в кишеню рідного брата, він на них в місті «будиночок» побудував

Коли чоловік Ольги вирішив від неї піти, вона сприйняла це напрочуд спокійно. Зібрала всі його речі, жили вони весь цей час в її будинку, і відпустила. Хіба можна втримати чоловіка, який твердо вирішив піти до іншої.

В 25 років Ольга залишилася розлучена і з дитиною на руках. Все, що у неї було, це будинок, вірніше половина будинку, але в селі. Роботи немає, грошей, зрозуміло, теж. Перспектив – ніяких.

Ольга вже здогадувалася, що буде робити далі. Звичайно, їхати на заробітки в іншу країну. Колишня однокласниця давно кликала її в Італію, пообіцявши не надто високий, але заробіток. Слово «аліменти» краще відразу забути і не згадувати ніколи, так як колишній чоловік як поїхав, так і забув про них з донькою. Офіційного працевлаштування у нього не було, то ж марно було від нього чекати допомоги.

Залишивши маленьку дочку у мами, Ольга на останні гроші купила квиток на літак в одну сторону і відправилася в абсолютно іншу країну, де зі знайомих у неї була тільки колишня подруга, з якою вони не бачилися вже кілька років, а з навичок – тільки прибирання будинку і прання одягу.

Перший місяць був найскладнішим, в моральному, звичайно, плані. Роботи в селі бувало набагато більше, до того ж за неї ніяк не платили. Але за кордоном, коли не знаєш мови і звичок чужих тобі людей… Дуже важко. Через пів року стало трішки легше. Ольга знайшла ще кілька українських жінок, познайомилася і почала знімати з однією з них квартиру.

Разом жилося якось веселіше і простіше. І якщо спершу грошей зовсім не вистачало навіть на їжу, то тепер після щомісячного відправлення коштів додому, навіть дещо залишалося. Трохи, але все ж.

Після чергової розмови з мамою Ольга вирішила залишитися за кордоном, продовжуючи працювати. Більшу частину зарплати жінка домовилася переводити матері на картку, для збереження. Так вже звичніше та й надійніше. Додому приїжджала рідко, все мріяла щось заробити, щоб купити собі з донечкою житло і нарешті зажити добре.

Треба сказати, вивчивши мову і зрозумівши, як тут все працює, Ольга почала отримувати набагато більше грошей, працюючи на приватну фірму і все так же прибираючи, але тепер на набагато більшій кількості об’єктів.

Навіть купила недорогу машину і здала на права. Квартиру вона все ще знімала, але вже одна, а на їжу йшло зовсім мало грошей: через теплий клімат харчуватися салатами виявилося навіть краще, ніж ситної їжею, як раніше в селі.

Нарешті ностальгія взяла своє, і вона повністю вирішила поїхати додому. Грошей вистачить навіть на те, щоб відкрити якусь справу. Італія набридла, як би пафосно це не звучало. Пора вирушати додому, та й донечка вже практично виросла без мами.

Однак у розмові з рідною матір’ю розкрилися нові, не особливо приємні деталі. Виявляється, гроші, які Ольга пересилала 10 років, благополучно витекли в кишеню рідного брата, він на них в місті «будиночок» побудував.

– Рідний брат же, ти повинна увійти в його становище, скоро заробить і віддасть тобі твої гроші, – виправдовувалася мама.

В нестямі Ольга зателефонувала братові:

– Руслане, рідний. Що ж ти мовчав, що мої гроші у тебе виявилися. Як життя, як будинок?

– Оля, послухай. Нічого твого в мене не було і немає. Мені мама іноді допомагала, хочеш, з неї і запитай. А у мене часу немає.

– У тебе совість є, я ж тут 10 років життя залишила?! Як мені тепер бути?

– Оля. Ти тут не потрібна. Залишайся там, де ти є, і просто живи. А донька доросла, можеш її до себе забрати. Давно пора, а то мама вже втомилася. Вважай, що це твоя компенсація за мамину допомогу. Приїдеш – нічого не доведеш, хоч в суд подай. Життя таке. Бувай, удачі тобі, сестричко.

Ольга дійсно скористалася «порадою» брата – нікуди з Італії вона не поїхала, невдовзі забрала до себе доньку, а всі телефонні номери що у неї були, з кодом рідної країни, заблокувала.

Через рік брат серйозно занедужав, навіть довелося продати будинок, але грошей не вистачало. Тоді він звернувся до матері в надії, що у неї залишилися хоч якісь гроші з Італії. Але ні, бабуся сама жила за рахунок того, що давав їй город, і навіть трохи сумувала, що так поступила з рідною донькою.

Тоді чоловікові не залишилося нічого іншого, як звернутися до сестри за допомогою в надії, що такий раптовий дзвінок застане її зненацька і вона хоча б його вислухає. Але додзвонитися до Ольги він так і не зміг.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page