fbpx
Життєві історії
Все почалося з того, що свою пенсію я віддавала доньці і внучці, думала, що їм потрібніше. А тепер дійшло до того, що вони хочуть, щоб я переписала на них свою квартиру, я стала нікому не потрібною

Мені 68 років, я живу з своєю 42-річною донькою та 24-річною онукою, і відчуваю, що я їм абсолютно не потрібна, вони ставляться до мене байдуже. Неначе чекають, коли ж я вже піду на той світ.

Я сама винна, так як пішла на поводу у дочки Валентини. За її порадою свою двокімнатну квартиру продала, дочка продала свою кімнату в гуртожитку, і ми купили трикімнатну квартиру. Дочка мене запевняла, як добре всім буде, а вона буде піклуватися про мене. Але я їй не потрібна. Прикро, що і внучці Марті я не потрібна, хоча ростила її я, а не Валентина.

Чоловік мене кинув, коли доньці було два роки, пішов до іншої. Я дочку ростила одна. Вона в інше місто поїхала, там в коледж поступила. Через пів року приїхала, плаче: «Мамо, у мене дитина буде». Народила доньку, назвали Мартою.

Валентині довчитися треба було, і всі турботи про маленьку дитину я взяла на себе. Потім Валентина з чоловіком якимось там з’їхалася, а Марта так у мене і жила, вирішили, що у мене дитині краще. Я і в школу дівчинку повела, і уроки з нею робила, поки донька своє особисте життя влаштовувала.

І ось виростила внучку, Марта в університет поступила. А Валентина з чоловіком тим розійшлася і про нас згадала. Марта все «Мамо!» і «Мамо!» носиться навколо неї. І я піддалася на вмовляння разом жити, та й вік у мене, хворію, здоров’я вже не те. Але спокій нам тільки сниться. Валентина знову чоловіка знайшла. Днями торт купив, мені шматок приніс.

Я відмовилася, бо солодкого мені їсти не можна, але донька влаштувала мені сцену. Взагалі я навіть не знаю, ким в цій квартирі тепер себе відчувати. Я можу цілий день не виходити з кімнати, і ні внучка, ні дочка не зайдуть і не поцікавляться, що зі мною.

З моєю думкою взагалі не рахуються, навіть ніколи не запитають, що я хочу на вечерю. Дочка поставить тарілку з супом і ще вважає, що я їй після цього щось винна. А те, що я пенсію свою доньці та внучці віддаю, вони не помічають.

Свою пенсію я вже давно віддаю Валентині, бо вважала, що їм з Мартою ці гроші потрібніші. Чоловік Валентини у нас тепер живе. Поводиться, як ніби вдома, а я ніби в гостях. Сама Валентина молиться на нього. Марта постійно з друзями десь, а коли вдома, я хочу з нею поговорити, а їй все ніколи, все в своїй кімнаті замкнеться і сидить.

Ні подарунка на свято, ні теплого слова. Мені дуже самотньо. Всю себе присвятила дочці і внучці, а тепер ось таке ставлення. Як же далі жити? До того ж, Валентина нещодавно почала розмову про те, що хоче, щоб я повністю квартиру переписала на неї. Ось так.

Але я розумію, що якщо послухаюся доньку і таки перепишу на неї свою квартиру, то можу і на вулиці залишитися.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page