Навпроти нашого будинку почали зводити новобудову, і свекруха вирішила, що ми маємо купити в цьому будинку житло. Ольга Петрівна вмовляла мого чоловіка взяти там квартиру в кредит. Зрозуміло, не для неї, а для нас із ним.
Я не розуміла, навіщо це нам, адже ми живемо окремо, у квартирі, яка дісталася мені у спадок. Але свекруха переконана, що її син повинен заробити собі на квартиру. А я, як дружина, мушу йому допомагати.
– Тож твоя нерухомість, тому – не рахується, – сказала Ольга Петрівна. — Ну і що, що маєш квартиру? Ти її не заробила, тобі її мама з татом залишили. Кожна людина має купити собі житло.
Якби обставини склалися інакше, і батьки були б живі-здорові і досі жили в цій квартирі, я б із радістю пішла заробляти собі на житло. Але так вийшло. З чоловіком я не збираюся розлучатися, тому не бачу ніякого сенсу брати кредит і купувати ще одну квартиру.
– Не треба вам, так про дітей подумайте. Їм потім віддасте, будуть мити старт у житті, – повчала нас Ольга Петрівна.
Ось тільки щось своєму синові вона старт у житті не дала.
Наступним аргументом було:
– Сину, а якщо ви розлучитеся, куди ти підеш? Треба тобі квартиру, треба. Ви молоді, швидко розплатитеся.
Так, я не дочула. Квартира стала потрібна вже не нам із чоловіком, а лише одному чоловікові. На випадок розлучення. Але розплатіться! Тобто в виплатах мені теж належить брати участь? Саме це я й спитала. Але свекруха мені відповіла, що я як дружина, маю підтримувати свого чоловіка у всьому. У горі та радості, у щасті та у бідності, а значить, і у виплаті кредиту.
Тоді я ще раз уточнила, чия буде квартира: наша чи тільки мого чоловіка, щоб при розлученні йому було куди йти?
– Так. Не до мене ж він житиме. А краще буде, щоби квартира на моє ім’я купувалася. Мені банк в іпотеці не відмовить. Візьмемо на моє ім’я, а ви платитимете, – поділилася Ольга Петрівна своїми висновками.
Чоловік із мамою погодився. Вирішив, що квартиру треба брати. А перший внесок можна зробити з тих грошей, які ми збираємо на машину.
Тоді я сказала, що таких умовах, як іпотека та квартира на свекрусі — я в цьому не братиму участі. Коли я озвучила свою пропозицію, як це все виглядатиме, чоловік і свекруха чомусь не зраділи.
– Зробимо так: ти забираєш половину коштів, що лежать на машину, і робиш із ними все, що хочеш. Ми з тобою прописуємо і прораховуємо витрати на побут, половина з тебе, половина з мене. З рештою своєї зарплати, ти можеш робити все, що хочеш. Так буде слушно. Вибач, але в чуже житло я не бачу сенсу вкладатися.
Чоловік почав пояснювати, що без мене нічого не вийде. І на перший внесок без моєї половини йому не вистачить. І залишків зарплати теж навряд чи вистачатиме.
І тут Ольга Петрівна сама все зіпсувала. Вона сказала, що куплену нами квартиру збирається здавати квартирантам, а грошима поділиться з сином.
Ось, що потрібно було довести. Чоловік, почувши слова матері, задумався. А потім сказав, що передумав брати новобудову. Повідомив матері, що краще буде щомісяця мені на квіти та сюрпризи витрачатися, і на море влітку їздити відпочивати.
Ольга Петрівна образилася, перестала до нас приходити і навіть не телефонує. Але це її справа, ми вирішили, що нам поки цієї квартири не потрібно.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
