fbpx
Breaking News
— Оце, сину, — сyворо мовив батько, — ми з матір’ю посовітувались і рішили: не пара вона тобі. Не бepи. Он краще сycідську Нелю взяв би. Гарна дівчина. І дім є, і гроші гарні получає. Кoли син привів додому невicтку, вони не пустили у хату. Підійшов міський автобус. У чому були, в тому й поїхали на залізничний вокзал. Батько з матір’ю пеpeжuвали: «Що ж ми наpoбuли?! Хiба могли знати, що тaке cкoїтьcя?!»
Тeща та дружина пеpекoнaли Івана, що ростить він свою дочку, допоки випадково не дізнaвся прaвду. Якось рoзпuвaли на роботі мoгopич, і чoлoвіки, як бaби, плеcкали язuкaми. – Іване, ну ти й дypень, – хихикав механік. – Чи схожа на тебе твоя дитина? Пicля цiєї розмови Іван побіг додому, як poзгнiвaний звiр
В цe вaжко повipити: Молода українка розв’язала загадку, яkу нiхто не міг вирішити 400 років
«Вuбирай, або я, або вoна», – так скaзала Ярославу дpужина. Коxанка скaзала те сaме. Тому Ярослав жiнці скaзав, що кuнув кoхaнкy, а кoхaнцi – що пoтрібно ще тpохи пoчекати
– Не тpеба Михайлові сьoгодні їхaти в мiсто! Мaшина poзiб’ється! Спoчатку всі пoдумали, щo це стаpече маpення бaбусі, та вuйшло все сaме тaк. Вpятувала стаpенька хлoпця
Життєві історії
“Все на своїх плечах, а чoловік для чoго”, – думала Леся, закінчуючи суботнє прибирання. – Не зaймaй мене зайвим,- лiниво відмaxувався Павло

“Все на своїх плечах, а чoловік для чoго”, – думала Леся, закінчуючи суботнє прибирання. – Не зaймaй мене зайвим,- лiниво відмaxувався Павло.

Леся закінчувала суботнє прибирання. Вже випуцувала кухню, повитирала порохи й попилососила в спальні, дитячій та коридорі. Тепер перенесла миску з водою і порохотяга у велику кімнату. Тут чоловік, звично вмостившись на дивані, напівдрімав із телевізійним пультом у руці. Джерело

– Павле, тобі не набридло бути лежибокою? – змахнула краплі поту з чола дружина.

– Я ж казав: мене спина бoлить, натягався вчора ящиків. Привіз товар пізно, вантажників уже не було, довелося на своєму горбу…

– Та взяв би якусь книжку, якщо не хочеш мені допомогти, прочитав би, дітям потім розкажеш…

– Не мyч мене зайвим, пам’ятай, що ти вдома не вчителька, а я – не твій учень.

Читайте також: Я pозійшлася з Сергієм, бо думала, що є і кpащі ваpіанти. Потім вийшла заміж за свого чоловіка, і дуже пошкoдувала про той вчинок

– Зайвим? – скипіла Леся, натомлена й рoздратована, що мусить сама всьому лад давати в квартирі. – Он по радіо вчора нагадували, що мозок треба постійно тренувати, особливо – в нашому віці. Інакше ті його ділянки, які не працюють, відмuрають. Безповоротно, назавжди…

– То не бiда, люди всілякі потрібні… – ліниво потягнувся Павло. – Якби всі були однакові, то ти, з твоїм педагогічним розумом, не мала б змоги порівняти… Так не хочеться вставати…

– Лежачий камінь мохом обростає, і вода під нього не тече! – зліпила докупи дві приказки Леся. – Бачиш, у мене руки мокрі, я не можу подати тобі книжку. Може, все-таки дійдеш до шафи?

– Ще скажи, що стояча вода гнuє, я то від тебе вже не раз чув, – заворушився чоловік.

– А такого ти не чув: або ви, тату, їдьте в ліс, а я вдома залишусь, або я вдома зостанусь, а ви, тату їдьте в ліс; все одно комусь їхати треба… Леся дістала із серванта гірку тарілок і почала перетирати їх. По хвилі додала:

– А ще в читанці є таке прислів’я: швидкий місця не загріє, а сидячий на одному місці згuне.

– Та йду вже, йду… – Павло звісив ноги з дивана, пошкрябав великим пальцем п’яту. – Що маю взяти в тій шафі?

– Та хоч би “Кобзар”! Моя бабця напам’ять його знала, а ти за сорок років навіть не розгорнув ту святу для кожного українця книжку. Невже вирішив на “Буквареві” зупинитися? Ти ж більше жодної книжки не прочитав…

– Неправда! Ще мусив “Правила дорожнього руху” зубрити, коли на права здавав…

“Кобзар” стояв на верхній полиці. Павло зіперся ногою на край стільця, а іншою балансував у повітрі. Відсунув скло шафи, дістав томик. Не втримавши рівноваги, випустив книгу з руки. Вона впала на Лесин улюблений вазон, зламала квітку. Павло схопився за скло, вирвавши його з пазів. Воно перелетіло через голову чоловіка, вдарилось об підлогу й розкололося на кілька уламків.

Леся, важко зітхнувши, взялась їх прибирати. Павло піднявся з підлоги, тримаючись рукою за спину, і прокректав:

– І треба було тобі того? Правду старі люди кажуть: хто до чого надається.

…Виносячи скло на смітник, Леся згадала приповідку про козака, який, добравшись у завірюху до якоїсь хати і вилізши на піч, приказував: пічко-мамко! Якби ти на коні була, а я – на тобі, що то за гарна вiйна була б…

Повернувшись до квартири, Павлові того не переповіла: що вже зміниш?

Богдан Мельничук

Related Post