У мене завжди з роботою і кар’єрою все було добре, а от особисте життя чомусь не складалося. Мені було 30 років, я займала керівну посаду на одній великій фірмі, я досягла певної фінансової стабільності, але мені вже дуже хотілося мати власну сім’ю.
Одного разу, взимку, мені випало відрядження в віддалений район, і там я познайомилася з одним чоловіком. Молодий, неодружений тоді ще Андрія, який працював водієм і возив нас районом. Тоді, в поїздці, ми з ним поспілкувалися і між нами виникла симпатія.
Але відрядження тривало всього три дні, далі ми обмінялися номерами телефонів і я повернулася додому. Я згадувала Андрія, думала про нього, не витримала і зателефонувала перша. Виявилося, що днями він планує приїхати в місто, і ми домовилися зустрітися.
Весь день ми провели разом, і мені здалося, що я знаю цю людину цілу вічність. Я була впевнена, що він – саме той, хто призначений для мене.
Ми домовилися, що будемо телефонувати один одному і при можливості зустрічатися. Я була дуже щасливою, бо побачила в ньому рідну людину.
Але за кілька днів він перестав виходити на зв’язок. Я не могла зрозуміти, що сталося, тому взяла вихідний і сама поїхала в район і відшукала Андрія на роботі. Він здивувався, що я знайшла його.
Я запитала, що сталося, а він відповів, що дуже завинив переді мною, дав мені надію, яку не може оправдати. У нього є дівчина, і незабаром у них весілля.
Один Господь знає, що тоді творилося у мене на душі. Проте вислухала Андрія я спокійно та без сцен, побажала йому щастя і поїхала. Хоча насправді була дуже засмучена, але що я могла зробити?
Я усіма силами намагалася забути цього чоловіка, пробувала жити так, ніби ми ніколи і не зустрічалися. Через три роки я мало не вийшла заміж: у мене був тоді наречений. Але за два місяці до весілля зрозуміла, що не полюблю цю людину, тому не хотіла псувати життя і йому, ні собі.
По легенько я почала забувати Андрія, та одного разу він мені наснився у дуже дивному сні. Я ніколи не вірила снам, намагалася їх не запам’ятовувати. А тут було таке відчуття, що я бачу Андрія і щось хочу сказати йому, але не можу. І це не давало мені спокою.
На наступний день я знову йому написала, але навіть не очікувала на відповідь. Сама не знаю, на що тоді сподівалася. Але неочікувано для мене він відписав. У повідомленні Андрій коротко розповів про себе: чудово жив із дружиною, але нещодавно її не стало. У нього є дочка. Працює далі водієм.
Дивно, але я не знала, що йому відповісти. Стільки років пам’ятати про нього і тепер розгубитись. Але потім наважилася і запросила Андрія з донькою до себе в гості, прогулятися містом.
Ми ще тижнів зо два переписувалися, а потім він приїхав. Його доньку я відразу полюбила, і дуже швидко знайшла з нею спільну мову. Вона ще була маленькою і дуже потребували материнської турботи, любові і ласки.
Я відчувала, що стала потрібною цим людям. Наступних кілька місяців ми спілкувалися з Андрієм, час від часу зустрічалися, але навіть не починали розмову про спільне життя.
Та якось його донечка почала називати мене мамою, і ми обоє зрозуміли, що пора діяти. Андрій зробив мені пропозицію, і я погодилася.
Андрій із донькою переїхав до міста, і ми почали жити разом в моїй квартирі. У нас народився спільний син. Тепер ми щаслива сім’я і я точно знаю, що доля існує, і що від неї не втечеш.
Фото ілюстративне.
Спеціально для Українці Сьогодні.
