fbpx
Без рубрики
Вражена блискавкою. Глорія Поло: Інший аспект події

Цей фрагмент – підтверджений доку­ментально випадок з життя колумбійського стоматолога Глорії Поло, що стався у 1995 році, внаслідок чого вона “померла”, тобто кілька днів перебувала в комі. її життя підтримувала тільки спеціальна медична апаратура, і лише завдяки сестрі пані Глорії, яка також за фахом лікар, ця апаратура не була відімкнена передчасно.

Коли пані Глорія перебувала в комі, її душа мандрувала дорогами вічності, щоб згодом, повернувшись до земного життя, спробувати переконати в існуванні вічності тих, котрі не можуть в неї повірити.

Продовження (початок історії тут)

Інший аспект події

А зараз слухайте мене уважно! Те, про що я розповіла вам щойно, був тілесний, матеріальний, фізичний аспект мого випадку. Інший був значно кращий, сповнений незбагненними, чудесними відчуттями. Я спробую передати цей стан словами, хоч жодні земні слова на таке не здатні.

Отож, коли моє звугліле тіло нерухомо лежало в лікарні, моя душа опинилася в чудовому білому тунелі. Скрізь навколо мене було наче розлите прекрасне біле світло, яке занурювало мене в атмосферу насолоди, спокою і щастя, але їхньої повноти також неможливо передати словами: в людській мові просто не існує таких слів. Був це шалений екстаз насолоди, і тепер я не розумію чому ми сприймаємо смерть як своєрідне покарання. Адже я була звільнена від обмежень часу і простору.

Тунелем цього білого світла я просувалася вперед, переповнена радістю і щастям. Ніщо мене не турбувало. Коли я глянула вгору, то побачила в кінці тунелю джерело білого світла, що нагадувало сонце. Називаю його білим, бо це слово найточніше передає колір світла, в якому я перебувала, але його ясність описати неможливо. Як і той стан великого спокою і любові в мені та навколо мене. Таких відчуттів на землі я ніколи не знала.

І ось, посуваючись вперед в цьому білому тунелі, я раптом усвідомила, що померла, і закричала: “Боже! А що ж буде з моїми дітьми?!”

Мушу зізнатись, що часу для них мені завжди не вистачало. Виходила я з дому вранці, а поверталася пізно ввечері, тож лише тепер зрозуміла, що про родину і дітей турбувалася мало. Правда постала переді мною раптово і без прикрас.

Саме тієї миті, коли я відчула порожнечу через відсутність моїх дітей, я втратила відчуття простору і часу. Знову глянула вгору – і побачила усіх, кого любила і знала на землі: живих і мертвих. Усіх – в водночас.

І одразу зрозуміла, що ніякої реінкарнації не існує-наче забила гол у власні ворота, адже завжди була переконана у зворотному. Якось ворожка сказала мені, що душа моєї прабабусі уже перебуває в новому втіленні на землі, але щоб довідатись хто це, потрібно було викласти чималі гроші, тож я підмовилась від цієї затії. Однак зустрічала людей, які здавалися мені втіленнями моїх діда і прадіда. А зараз обіймала їх в цьому білому світлі. Пригортала до себе й інших – усіх, кого знала і любила на землі. Усіх, хто помер і хто жив, але дуже далеко від мене. І все це відбувалося в водночас.

Тільки моя донька злякалася, коли я пригорнула її до себе. Було їй тоді 9 років, і вона відчула мої обійми в своєму теперішньому житті на землі, коли моє тіло перебувало в коматозному сні. Однак душа моя була позбавлена відчуттів тіла в іншому світі.

Я вже не сприймала людей так, як раніше. Не звертала уваги огрядні вони чи худі, чорні чи білі, добре вдягнені чи ні… Інакше було на землі. Саме за цими критеріями я оцінювала людей і часто критикувала їх. Зараз все було не так. Я бачила внутрішній світ кожної людини: прагнення, думки, почуття. І так, обіймаючи усіх, пригортаючи до себе, водночас підіймалася вгору. І чим вище перебувала, тим більше щастя і спокою мала в душі. Наприкінці цієї незвичайної мандрівки побачила прекрасний краєвид: оточене деревами озеро. І дерева, й озеро були невимовної краси. А квіти! Усіх кольорів і пахощів, які тільки можна уявити, – вони давали ні з чим незрівнянну насолоду. Немає слів, щоб усе це описати. Тут все було любов’ю. Все відрізнялося від того, що ми звикли бачити на землі: і кольорами, і пахощами, і розмірами. Пригадую, були там два дерева, що у вигляді брами зрослися між собою кронами. Біля них я побачила свого племінника, якого разом зі мною вдарила блискавка – він саме входив до цього прекрасного саду. А я стояла осторонь. Розуміла, відчувала, що мені ще туди не час.

Далі буде…

Читайте також: ВРАЖЕНА БЛИСКАВКОЮ. ГЛОРІЯ ПОЛО: ЧУДЕСА, ЯКІ ЗДІЙСНИВ БОГ

Джерело

Related Post