fbpx
Життєві історії
Вранці в п’ятницю чоловік  зателефонував і сказав, що поїде на дачу, начебто його раніше з роботи відпустили і він хотів там газон в порядок привести. Я не могла з ним поїхати, але потім всі справи владналися швидше і я вирушила на дачу – хотіла чоловікові зробити сюрприз. Але там сюрприз чекав на мене

Нещодавно чоловік з своєю сестрою зробили таке, чого я їм не можу пробачити. Влаштували пікнік у нас на дачі, а мене не те що не запитали, мене не запросили, навіть номінально. Ні, розмовляти я з ними не збираюся навіть, бо сприймаю це, як справжнісіньку зраду. І він нехай тепер поживе у себе.

Мені 32 роки і я одружена з Любомиром вже чотири роки, дітей у нас немає, хоча є і бажання, і матеріальні можливості: моєму чоловікові належить однокімнатна квартира, яку ми здаємо, а живемо ми в моїй двокімнатній квартирі. Так що матеріальні ресурси у нас є, та ще й заробляємо обоє ми непогано.

Моїх батьків вже немає, а братів-сестер ніколи і не було, а у Любомира є сестра, їй 26 років зараз. В принципі вони теж нормально забезпечені. У молодшої сестри чоловіка Галини теж є однокімнатна – про це подбали її батьки. У ній вона і живе. Машина є і у неї, і у нас.

Є і дача, моя. Свекри ніколи і не горіли бажанням її отримати хоча можливості у них напевно були. Та й я не замислювалася про заміський будинок, просто бабуся з боку батька, яка пережила обох моїх батьків, залишила свій сільський будиночок мені. Будиночок у бабусі, маленький і далеко не новий. Район престижний, місця красиві, недалеко від нашого міста. Два роки тому я цей будиночок мало не продала, та чоловік і його батьки відмовили:

–Ти що! – переконував мене Любомир. – Продати завжди можна, там одна земля в ціні, а такий варіант, якщо захочеться, можна потім і не знайти. Давай його відремонтуємо і будемо самі їздити, або дачників пустимо, бажаючі завжди знайдуться.

Я задумалася і погодилася. Перший рік приводили дім і ділянку в порядок, грошей пішло багато, але до цієї весни будиночок і ділянка мали дуже навіть пристойний вигляд. На травень місяць я дійсно здала будиночок дачникам, але це мені не сподобалося: і сміття після себе залишили, і щось там зламали.

Вирішила, що більше не буду нікого туди впускати. Може, на вихідні, самі туди будемо їздити. З’їздила я з чоловіком на дачу кілька разів. А потім мені потрібно було на кілька днів планово лягти в лікарню. Вранці в п’ятницю чоловік  зателефонував і сказав, що поїде на дачу, начебто його раніше з роботи відпустили і він хотів там газон в порядок привести. Я не сподівалася, що мене випишуть або хоча б відпустять на вихідні . Однак відпустили до ранкового обходу в понеділок.

Я заїхала додому, привела себе в порядок, переодяглася і вирішила зробити чоловікові сюрприз, з’явитися на дачу. Накупила смакоти для пікніка та шашлику. Приїжджаю, а там вже все є: і шашлик, і пікнік, і компанія весела. Компанія на дачі зібралася, щоб відсвяткувати день народження хлопця зовиці Галини. І серед усієї цієї пишноти був мій чоловік.

Мене навіть не зачепило те, що в компанії були дівчата, мене зачепило інше: брехня чоловіка про справи на дачі і те, що на моїй дачі вирішено було відсвяткувати свято, навіть не повідомивши мене, тобто повноправну господиню про це.

– Я не хотів тебе турбувати, – виправдовувався чоловік. – Ти б хвилювалася, а я навіть і не міг подумати, що тебе можуть відпустити на вихідні.

Але я цих виправдань не прийняла. Компанію я не виставила, але чоловікові сказала:

– Наступного разу, коли надумаєш покликати гостей до мене додому, то хоча б запроси і повідомити мене про це.

– А що, для тебе це така проблема? – втрутилася в нашу розмову Галина, – так, дача твоя, але ремонт тут ви робили разом, так що братові моєму тут теж дещо належить.

Я сказала, що тоді нема проблем, нехай він після вашої вечірки прибере тут дещо, забере своє дещо і покине мою дачу і мою квартиру. Ну справді, мало того, що чоловік веселиться і розважається за моєю спиною на моїй території, так ще і стоїть мовчки очима кліпає, коли його сестра в моєму ж будинку демонструє повну неповагу до мене.

Любомир зараз поки ще живе на тій самій дачі: його власна квартира зайнята квартирантами. Він ще сподівається, що я пробачу і ми помиримося. Справу спробували згладити свекри: подзвонили мені, вибачилися за дітей, відчитали і сина, і дочку.

–Я тебе чудово розумію, – сказала мама чоловіка. – Але чого не буває, подумай, не приймай поспішних рішень.

Галина ж вибачатися не поспішає. Я хоч ще і серджуся, думаю, може я і справді перебільшила проблему, чи, все-таки, чоловік не мав ніякого права так зі мною вчинити?

Фото ілюстративне – freepik.

facebook