Ніна Іванівна поспіхом бігла по вулиці, в одній руці несла сумку з приготованими ще з вечора стравами, а в іншій компот і пироги. По дорозі вона зустріла стару подругу, зупинилася на мить і стала розповідати:
– Донька Ірина захворіла, другий день вже. Температура висока, кашель, слабкість, а у неї ж восьмимісячна дитина на руках. Зараз ось зайду в аптеку та поїду до них, допомагати. Я сама зараз лежала вдома після лікування, хворіти не можна, але що робити! Крім мене допомогти доньці нікому, та й з дитятком посидіти потрібно.
– Зрозуміло. – сумно киває їй у відповідь подруга. – Зять працює, так?
– Ще б пак! Я йому вчора ввечері зателефонувала, кажу Миколі, щоб не йшов завтра на роботу, відпросився, сказав, що дружина хворіє, а в хаті дитятко маленьке. Але де там! Відпроситься він, як же. Ірині сьогодні вранці телефоную, запитую, чи чоловік залишився з вами? Ні, сказала мені донька, що поїхав Микола на роботу! Повернувся і пішов, уявляєш? Дружині сказав, щоб протрималася як-небудь до вечора. А як протриматися з дитятком маленьким? У неї температура тридцять дев’ять і п’ять, вона лежить, а дитина біля неї повзає.
Чесно кажучи, свого зятя Ніна Іванівна недолюблює. Вважає, що одружилися діти рано і необдумано, обом по двадцять три, вчорашні студенти, а у них вже своя дитина.
Та й взагалі, її красуня-донька могла знайти чоловіка набагато кращого, ніж Микола. Старшого, розумнішого, багатшого, відповідальнішого.
На думку тещі, Микола абсолютно не рветься допомагати дружині по дому і з дитиною, робить тільки те, що скажуть, ініціативи не проявляє, вечорами і на вихідних захоплено грає в комп, і взагалі, не доріс він до сім’ї.
Хоча Микола загалом чоловік наче непоганий: працює, старається, як може, оплачує орендовану квартиру, купує продукти, і взагалі, утримує сім’ю. Але все це Ніна Іванівна сприймає як належне, це звичайний чоловічий обов’язок. А ось те, що чоловік не хоче “заради сім’ї” відпроситися з роботи .
– Донька казала, що Микола навіть не спробував нікому зателефонувати! – зітхає теща. – Я впевнена, відпустили б без проблем. Він працює звичайним менеджером! Сидить, малює щось в комп’ютері, якісь там папірці перекладає цілий день. Великого значення він там не відіграє, нічого б і не сталося, якби день пропустив! Заводи не стануть, літаки з курсу не зіб’ються, якщо наш Микола один день вдома залишиться.
Коли донька сказала, що Микола поїхав на роботу, теща відразу йому зателефонувала, запитала, чому вдома не залишився. На що зять відповів:
– Відпрошуватися не можу, у нас з цим строго! – мовив Микола – Шеф сказав: хворієте – беріть собі лікарняний. А хто мені його дасть? Я здоровий, дитина поки теж. Не відпустить мене ніхто.
Тепер Ніна Іванівна сама їде до доньки, хоча вона дійсно тільки недавно виписалася з лікарні. Хворіти нині їй небажано, але не кинеш же дочку!
– Ніночко, заспокойся трішки, ну що ти розсердилася на зятя свого! – вмовляє її подруга. – Що він такого зробив? Він же дружину з дитиною не в чистому полі кидає. І не просить її, хвору, вечерю смачну готувати і підлогу мити. Їй треба просто доглядати за дитятком вдома. Ну так, у неї температура, але вона вже доросла впорається як-небудь. Нехай вип’є що-небудь і лежить, а дитина на підлозі з іграшками пограється. І тобі зовсім нема чого летіти туди на допомогу, якщо у тебе така ситуація. А у Миколи, зятя твого, можливо, дійсно немає можливості відпроситися. Зараз на фірмах з цим строго, сама знаю, бо діти працюють там, і теж свої правила та штрафи.
– Та не вірю я, немає такої роботи, з якої відпроситися не можна! – стверджує Ніна Іванівна. – Всі відпрошуються час від часу! Хтось з дитям сидить, хтось в лікарню на огляд ходить. Тим більше він же не з власної примхи на роботу йти не хоче, а по серйозної причини.
Подруги розпрощалися, Ніна Іванівна підняла сумки і поспіхом побігла на допомогу. А подруга дивилася їй у слід і думала, цікаво, а якби Микола був її сином, Ніна б мала таку саму дімку? Вона б спішила до невістки?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – chelny-izvest.ru
