fbpx
Життєві історії
Вранці Ірина привела свекрусі троє дітей. Забрала аж ввечері. Повертаючись, почула недобру розмову свекрухи з сусідкою. Ірина промовчала, а ввечері набрала свекруху і сказала, щоб та більше не приходила до них, вона таких бачити не хоче

– Я постійно за своєю свекрухою горою стояла, – розповідає 35-річна Ірина. – Я була впевнена, що мені дуже пощастило з нею: у нас ідеальні відносини. Вона мені дійсно дуже допомагала з дітьми, причому, я була впевнена, що за власним бажанням. Приходила майже кожен день, з самого народження старшої дитини. А тепер я, уявляєш, дізнаюся, що внуки їй в тягар були весь цей час, але ми з Миколою на шию їй сіли і їдемо. Ні, ну як так? Та я взагалі її більше в свій будинок не пущу ніколи. Нехай сидить у себе в квартирі і відпочиває, скільки хоче тепер, не хочу, щоб вона і до мене ходила.

Дітей у Ірини і її чоловіка троє, старшому синові дев’ять років, дочкам п’ять і два, і, хоча вона не працює, зайві руки в господарстві при такій кількості малюків ой як потрібні жінці. Свекруха дійсно ходить до неї кожен день, як на роботу. Приходить, переодягається і без зайвих слів і питань береться за усі домашні справи: підхоплює когось із дітей, починає мити посуд, вішати білизну, застеляти ліжка.

Робота в домі, як відомо, знайдеться завжди.

– Така прямо завжди була добра і лагідна, наче в казці, – розповідає заповзято невістка. – Іринко, те, Іринко, це, йди відпочинь, ти втомилася, може, тобі чайку зробити, може, пиріг спекти? А я то думала, що вона щира зі мною.

Онуки бабусю обожнюють – ну ще б пак, вони виросли на її руках. До того ж Галина Степанівна ніколи не приходить без гостинців з порожніми руками. Обов’язково суне кожній дитині якийсь гостинець: то банан, то персик, то цукерку, то пакетик соку.

– І що, старшому дев’ять, і вона всі дев’ять років так ходить допомагати? Кожен день?

– Ну, практично, так і є, – зітхає Ірина. -Були періоди, звичайно, коли її допомога була дуже потрібна нам, особливо мені. Зараз вже не дуже я потребую її присутності. Діти наші вже досить великі, з ними цілком реально впоратися самотужки. Не те, що раніше.

Були такі періоди, коли Ірина без допомоги свекрухи б просто не впоралася. Наприклад, на самому початку свого материнства Ірині було дуже важко. Чоловік працював цілими днями, і витримати все це одній, за словами Ірини, було просто нереально.

– Чесно, я кожен день хвилювалася, що буде, якщо Галина Степанівна сьогодні не прийде, – згадувала потім Ірина. – Спасибі їй, що вона в перший рік не пропустила жодного дня. Забирала дитину, виносила його на вулицю, гуляла з ним годинами, давала прийти в себе.

Дочки у Ірини, за її словами, спокійні позитивні малятка, сидіти з ними – одне задоволення. Проте бабусина допомога знадобилася і тут. Галина Степанівна сиділа з дітьми, коли Ірина була зайнята, водила їх на гуртки, в поліклініку, в басейн.

– У неділю їздили в супермаркет з чоловіком, купити там треба було дещо, дітей до свекрухи завозили, – розповідає Ірина. – Погуляли, купили що треба там, заїхали, забрали дітей. Їдемо додому, і раптом по дорозі Марійка, донька моя середня, раптом згадала, що залишила у бабусі свою ляльку. Стала плакати. Ми вже й так, і сяк, бабуся, говоримо, завтра привезе тобі – ні, не заспокоюється дитина зовсім. Чоловік каже – та добре, недалеко від’їхали від мами, повернемося, а то дочка ж нам через цю ляльку заснути не дасть.

Чоловік розвернувся, повернувся до материного будинку, Ірина вискочила з машини і пішла до свекрухи за іграшкою. Піднімаючись сходами на четвертий поверх, почула голос матері чоловіка. Свекруха стояла у себе на майданчику і розмовляла з сусідкою.

– І ось так дев’ять років вже світла не бачу, Тамаро, – говорила свекруха сусідці. – З ранку до вечора там у них. як білка в колесі кручуся, за цілий день і не сяду. У своїх справах ніколи піти. Ноги турбують до кінця дня, треба в поліклініку, а у мені не виходить. То одне, то інше. У невістки вікна перемила, штори перепрала, а на свої вікна у мене вже сил немає. Сиджу з брудними вікнами. Добре, що додому приходжу вже коли темно, то бруду особливо не бачу у себе.

– Та вже, знахабніли вони у тебе, але ти ж сама так зробила, сама в усьому винна, – співчутливо мовила сусідка. – Скажи їм. Нехай невістка тобі допоможе з твоїми вікнами.

– Так, допоможе вона, як же. Вона зі своїми якось допомогти не могла, я одна у неї мила, мені ж це треба, щоб діти в чистоті сиділи. Сама вона, знаєш, що не любителька, особливо коли є на кого перекласти свої хатні обов’язки. Ось сьогодні трьох дітей мені привезли вранці, ввечері забрали. Ти думаєш, хоч по яблучку вона їм залишила? Ні! Сніданок, обід і вечеря на трьох за мій рахунок. Причому, вівсянку на воді діти їсти не будуть, ти ж розумієш. Їм треба смачне і різноманітне. Ось наберуся колись сміливості, і висловлю їм все! Скажу, злізайте вже з шиї.

Ірина з кам’яним обличчям забрала ляльку і пішла не попрощавшись не прощаючись, всю ніч не спала, а на наступний ранок зателефонувала свекрусі і сказала їй більше до онукам не приходити. З такими вона зв’язуватися вона не бажає.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook