З Тимофієм у шлюбі ми живемо вже 15 років, і думаю, що на цьому треба ставити крапку, не бачу вже щасливого майбутнього я для нашої сім’ї, на жаль.
Я думаю, що сама винна в усьому, дійсно бачу у всьому цьому лише свою вину. Сама недобре вчинила 10 років тому, пробачити себе за це ніяк не можу і зрозуміти теж. Але хочу зараз розповісти все як було.
Спочатку у нас було все добре, адже Тимофій гарно доглядав за мною у молоді роки, на крок навіть не відходив, все робив для мене: я була досить серйозною та відповідальною дівчиною, в голові було лише навчання в інституті, а тут Тимофій ходить за мною по п’ятах, букетики квітів та цукерки носить.
Мені всі подруги говорили, щоб я на нього увагу звернула, шкода такого хорошого хлопця, добрий та чемний Тимофій тоді був. Тим більше він з досить таки заможної сім’ї, в 26 років вже на своєму автомобілі їздив, самостійним був. І я дійсно тоді якось звернула на нього свою увагу.
Весілля у нас була гарне, свекри мої дуже постаралися, про таке свято я навіть і не мріла, безмежно тоді вдячна була їм. Батька у мене немає, мама працювала звичайною кухаркою в заводській їдальні. Багато вона мені не могла допомогти, адже заробляла небагато.
Всі гості на на весіллі захоплювалися, що ми найкрасивіша пара, що будемо жити щасливо, бо у якийсь бік ніхто з нас не подивиться.
І щиро кажучи, на момент весілля я була щиро закохана у свого чоловіка, вважала себе найщасливішою жінкою на світі, адже Тимофій був справді непоганою людиною тоді.
Я дійсно була дуже вдячна батькам Тимофія, бо житлом вони нас теж забезпечили. Спочатку ми пожили трохи для себе, а потім народилася маленька гарненька донечка.
Зміни у нашому житті стали відбуватися, коли я сиділа в декреті з дворічною донькою. Ситуація стандартна: чоловік став затримуватися з роботи або з друзями десь сидів, міг дуже пізно повернутися з роботи. Тільки подруга мені почала натякати на те, що я помиляюся, у чоловіка є інша. а я зовсім нічого не помічаю навкруги.
Відтоді я відразу стала перевіряти телефон Тимофія, але нічого там не знайшла. А потім у чоловіка була зустріч однокласників в ресторані, і він уночі додому не приїхав, телефон був вимкнений. Стала рано вранці шукати його, сусідку попросила за донькою доглянути в цей час, приїхала до його найкращого другова-однокласника, хотіла подзвонити, але двері були відчинені.
Коли я зайшла, то там усі ще спали після відпочинку, я тихенько сфотографувала свого чоловіка з якоюсь пані і пішла. Ніхто нічого не помітив.
Чоловік приїхав додому до обіду, втомлений і винуватий, мовляв – вибач мене, після ресторану поїхали з хлопцями до друга, а батарея в телефоні сіла, попередити не зміг, загалом виправдовувався, як міг. А я йому і показала всі ті фото, які зробила, коли побачила його з нею.
Як потім виявилося, що так воно і було: поїхали вони усі до цього друга, тільки не суто чоловічою компанією, як мене спочатку запевняв Тимофій. Чоловік просив пробачити його, казав, що це все зовсім не серйозно, нічого для нього не значить.
Довго я не могла пробачити і збиралася на розлучення подати. Тимофій довго просив у мене вибачення, а потім до нього приєдналися ще й його тато з мамою, теж мене вмовляли не руйнувати сім’ю, хоча самі звинувачували в усьому свого сина і були на моїй стороні. Я поважала дуже своїх свекрів і прислухалася до них.
Моя мама спочатку ображалася на зятя, але потім попросила забути це все, вона теж в глибині душі розуміла. що сім’ю краще зберегти – ну всяке в житті буває: сам Тимофій зрозумів, що накоїв недобре, а тепер кається в усьому.
Я погодилася пробачити Тимофія, але за однієї умови: ми переїдемо з нашого районного центру в обласне місто. Там буде зміна обстановки, можливостей для роботи багато, і, можливо, я все зможу забути. Тимофій зі своїми батьками дуже для того постаралися, але протягом трьох місяців ми вже переїхали в інше місто в двокімнатну квартиру.
Здавалося б – на цьому можна було заспокоїтися, мій Тимофій став зразковим сім’янином. 10 років ні натяку на якісь походеньки не було, все чудово. Але не так давно я зайшла в центральний супермаркет нашого міста: там вибір продуктів більший і ціни хороші. Дивлюся – між прилавками мій чоловік спокійно собі ходить. Зупинився біля відділу з солодощами, вибирає щось, та ще й не один – з якоюсь незнайомою мені жінкою. Набрали пакет всього-всього, розрахувалися, кудись йдуть. Я швиденько за ними пішла.
На вулиці він купує вже їй квіти, величезний букет, дорогий напевно. Я не хотіла мовчати, підійшла ближче і привіталася. Чоловік здивувався, а ця жінка лише посміхнулася, зрозумівши в чому справа і хто перед нею стоїть. Так це ж та сама жінка, з якою я фотографувала свого чоловіка. Я назавжди запам’ятала її обличчя. Після недовгої паузи я просто пішла додому.
Думаєте, мій чоловік побіг за мною слідом? Як би не так. Ні, він навіть не покликав мене і не просив, щоб я зупинилася. Прийшов Тимофій пізно ввечері, став щось там говорити, виправдовуватися, вигадувати, мовляв, випадково зустрілися з однокласницею, почуттів уже немає, просто хотіли посидіти, юність згадати, поспілкуватися.
Я попросила Тимофія піти і він пішов. Ага – як же, випадково! Але зараз я не його звинувачую, а себе – як я могла 10 років тому пробачити його? Невже після такого людина може змінитися? Лише тепер розумію, що не даремно говорять, що людина, яка зрадила хоч раз, ніколи не зміниться, а зробить це знову. Зараз знову батьки чоловіка вмовляють, щоб я вибачила йому, щоб зберегти родину, бо часи зараз і так не прості. Не знаю, що робити.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
