fbpx

Восени ми з сином і невісткою поїхали у свою хатину за містом, я працювати, а діти – відпочивати, Михайло смажив шашлик. Пообідали ми і кажу – сину перестав мені трішки паркан, я навесні огірки хочу посіяти і зелені багато. Невістка встала: “Нічого мені тут не потрібно. Ні зелені, ні огірків! Я квіти люблю! От квіти й посійте”

Коли мої подруги говорять про своїх невісток, пліткують вони, якщо щиро говорити, я завжди мовчу. Дівчата мої сміються з мене через це, мовляв, в їхньому колі я єдина щаслива свекруха, якій добра дружина для сина попалася, що я за стільки років і слова не сказала про неї.

Та мені, аж плакати хочеться, від таких слів. Я мовчу не тому, що не маю що сказати, просто не хочеться виносити “сміття” з хати, адже це нічого не змінить.

Ми з чоловіком ростили нашого Михайлика в любові і турботі, у нас він був дуже довгоочікуваний син, єдина наша дитина. Ми завжди його шкодували, усе робили для нього, усіх себе присвятили йому.

Михайло був пізній наш син, тому й годі говорити, скільки уваги він від нас отримував. Але він ріс дуже добрим хлопчиком, любив і поважав нас, як батьків. А ми раділи цьому, адже вважали, що він буде нам допомогою і опорою на старості років.

Чоловік навіть будинок великий побудував для сина за містом, щоб він в ньому жив. Самі ми жили в невеличкій квартирі двокімнатній, яку ми з чоловіком отримали, коли на заводі ще працювали.

Та чоловіка згодом не стало нажаль, ми з сином залишилися вдвох. Михайло був дуже турботливим, в усьому мені допомагав. А я раділа, що син схожий на батька, адже чоловік у мене добрий та турботливий був.

Згодом Михайло одружився. Я спочатку дуже раділа, лише згодом зрозуміла, що з дружиною йому не пощастило, на жаль. Марія дуже високомірна, командувати любить, хоче, щоб все було, як скаже вона. Як же їй пощастило віднайти такого чоловіка, як мій син.

Михайло щиро кохав свою дружину, був готовий заради неї на все, а Марія лише й раділа цьому, адже мій син був готовий виконати усі її бажання. Моя невістка дуже красива, гарну освіту має, але працювати зовсім не любить. каже, що в неї все життя ще попереду, та й забезпечувати буде її чоловік. А мені шкода було сина, хоч яка недобра дружина у нього, та він кохає її, тому я мовчала.

Молоді після весілля стали жити у мене. Я сказала Михайлові, що батько дуже хотів, щоб вони жили в хаті, спеціально для сина її будував. Та Марія за місто їхати не спішила, вона сказала, що їй і в квартирі поки непогано живеться, будинок почекає їх ще.

Я часто туди їздила, працювала там на городі, згадувала чоловіка і так пусто на душі і важко було – не здійснилася його мрія, хоча він так багато для сина зробив.

А восени ми туди разом поїхали, наш син машиною повіз, хоча раніше я автобусами лише одна добиралася. Я там працювала, а діти відпочивали, Михайло смажив шашлик.

Коли ми пообідали, я попросила сина, щоб він мені переставив паркан, адже хотіла цього року грядку більшу зробити: посіяти огірки і зелені багато. А невістка аж схопилася:

“Нащо мені тут на подвір’ї ваші огірки. Мені тут нічого не потрібно садити, я квіти люблю, краще квітів багато насійте, огірків і зелені ми й купимо без вас”.

Мені так прикро стало. Що ж це тепер – вона командувати мною буде? Мало того, що вдома в квартирі веде себе, як господиня, наче це я в неї вдома живу, так тепер і тут мені буде вказівки давати?!

Я нічого їй не відповіла, промовчала. Син так і нічого не пішов робити, хоча подивився сумним поглядом на мене. А потім, коли невістка відійшла, сказав:

“Матусю, не треба воно тобі, здоровіша будеш”.

Гірко від цих слів і від ставлення такого. Невістка мене вже й за людину не рахує, син мовчить, хоча й шкодує мене, а я ніколи в їх сім’ю не лізла, аби їм добре було. Завжди мовчала, не хотіла синові псувати сімейне життя.

А, можливо, даремно я Марії мовчу? Можливо варто так сказати, щоб на все життя запам’яталося їй, що матір чоловіка потрібно поважати?

Скоро весна, мені розсаду сіяти потрібно, а я досі не знаю, що робити, адже невістка заборонила мені.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page