Нічого випадкового в житті не відбувається. Бабуся, яку прихистили чужі люди, врятувала їх сина, попередивши: «Нехай не їде в місто! Машина poзіб’ється!»
Одна сім’я взяла до себе бабусю. Майже чужу. Далеку-далеку родичку. Мало того, що чужу майже, так ще сліпу і, вибачте, недоумкувату.
Не в образу буде сказано, але …… абсолютно вижила з розуму.
Люди були добрі, тому і взяли, а ще прості, сільські, там часто таке можна зустріти, в місто ніхто не потягнув би чужу бабку, за якою ще й доглядати треба, в селі люди добріші.
Але вони були бідні, своїх дітей троє, від одного сина вже двоє онуків.
Велика родина. І такі прості, грубуваті, не надто освічені люди, але совісні. Вони не стали стареньку здавати в притулок або заходити до неї вечорами; вона жила на іншому кінці села, далеко.
І взагалі, вона вже не могла зовсім себе обслуговувати. Ось і взяли. Привезли її жалюгідні пожитки, переодягли в чисте, пов’язали чисту хустку, як годиться, дали з ложки поїсти і посадили на ліжко.
На стіні килимок повісили з оленями. Хоча вона не бачить. І стали абияк жити, їсти борщ та кашу. І локшину китайську. І чай пити з цукром. І водити стареньку в туалет. І переодягати, якщо треба.
І слухати її марення: вона постійно тонким старечим голосом несла марення. І одного разу ця бабуся, Марія Федорівна, ось цим голосом і каже маячню: “в комору злодій заліз!». Пішли в комору – там п’янuй сусід краде цінні речі.
Картоплю і капусту. Треба ж, як збіглося!
Читайте також: Плaкaлo все село. Ця реальна історія з життя не залишить вас байдужими.
Минув час, а бабуся знову говорить: «Нехай Михайло не їде в місто! Машина poзіб’ється!». Довірливі простаки послухали свою ненормальну стареньку і Михайла-сина в місто не пустили з одним хлопцем.
тоді друг Михайла рoзбuвся сильно. А Михайло взагалі б yбuвся, якби сидів поруч. Ось воно як! Потім бабуся ще багато всього говорила, хоча нічого не міркувала, не пам’ятала, не бачила і ложку до рота не могла донести.
І потім стала марити, щоб їй купили лотерейний квиток. Сидить і випрошує лотерейний квиток. Батько сімейства з’їздив в велике село і купив. І що б ви думали?
Вони виграли купу грошей! Купу просто! Триста або чотириста тисяч. Або навіть п’ятсот.
Прості люди про гроші ухильно розповідають, просто кажуть: «купа!».
Ось так ось! А бабусі купили новий халат, пряників і багато всього хорошого. Так, ще покривало красиве – ну і що, що вона не бачить очима? Вона чимось іншим бачить!
І всі її люблять. Хоча вона постійно марить і все забуває. І не може сама їсти і до туалету дійти. Але вона гарно посміхається. І сидить на красивому покривалі в чистому халаті і ошатній хустці, немов лялечка.
