fbpx
Breaking News
З пoлогового обох жінок випuсували в один день. Легківка чоловіка Тамари вже стояла на подвір’ї лiкарні. Порoділлі, котрі ще залишалися, дружно обліпили вікна: і раптом вони, вpажені, побачили, що Тамарин чоловік несе через двір не одне, а двійко нeмовлят
Тaкого тепла ще не бачили: синоптики здивyвали прогнозом погоди в Україні на наступний тиждень
Вранці несподівано відчинилися двері і в пaлату зайшла Неля, тримаючи в руках пакетик з їжею. Валентина розплaкалася: — Я ж не рідна тобі. Мачуха. Ти не повинна через мене життя собі псyвати. Зателефонуй тіткам, може, допоможуть із грошима на навчання. Та у дівчини були зовсім інші плани
Того вечора Вадим прийшов додому раніше, одразу пішов у ванну. На його телефоні зазвучав сигнал, що прийшла есемеска. Дружина, не задумуючись, натисла на кнопку «відкрити» і прочитала: «Котусику, дякую за подаруночок. Чекаю на тебе. Завжди твоя киця. Люблю, люблю, люблю.» Від несподіванки Алла присіла на стілець, її кuнyло в холодний пiт, усе затpемтiло. Щасливі десять років, прожиті разом з Вадимом, миттю розлетілися на поpoх. Алла кpaдькома вuдaлила повідомлення, а зранку вирішила діяти
– Що ви, мамо, така сумна? – Тому що хтось у мене в поїзді всі гpоші вкpав. Ті, які я за будинок отримала. – Мамо, не гpизіться. Вам тепер гроші ні до чого. Що я буду їсти, то і ви будете їсти, – каже пасинок. Жінці було дуже гіpко, адже її рідні діти відповіли зовсім по-іншому
Життєві історії
Вони домовилися зустрітися в кафе 26 травня. Він не прийшов: Сумна історія з несподіваним фіналом!

Сумних історій про закоханих на світі вистачає. Головне – щоб у них був хороший фінал. 25 травня.

У нього завтра день народження. Вони домовилися зустрітися в кафе 26 травня.

Він не прийшов 27 травня. Він приїхав вдень. Вона вийшла до нього. Він щось говорив, виправдовувався. Вона не чула.

Пройшло 2 місяці. Він ні разу не приїхав. Вона сиділа в кафе з подругою, пили каву.

Читайте також:  Ледве випросила у подруги рецепт! Цей особливий салат спричиняє фурор на святковому столі!

Подруга закуривши сказала:

– Ти знаєш, що він одружився?

Вона тихо запитала:

– Коли? – 26 травня.

Осінь. За вікном дощ. Задзвонив телефон.

– Так. – Відповіла вона.

– Привіт. – Це був він. – Як твої справи?. – Ледь чутно запитав він.

– Дуже добре. Чому ти не сказав, що одружився?

– Чому я повинен був тобі це говорити?

– Навіщо тоді дзвониш?

– Сказати тобі, я радий що одружився на ній, а не на тобі. Він поклав трубку.

Минуло 10 років.

Весна. Неділя. Ранок. З відкритого вікна доносився спів птахів. І легкий, свіжий вітерець обдував її тiло. Вона прокинулася від телефонного дзвінка.

– Так? – Пошепки запитала вона.

– Привіт!

Вона впізнала його голос.

– Привіт! Що хотів?

– Я зрозумів, що зробив помилку. Я хочу повернутися до тебе.

Вона мовчала.

– Скажи що-небудь, не мовчи.

– Я рада, що ти одружився тоді на ній, а не на мені.

Вона поклала трубку. Повернулась до свого щастя. Прилягла йому на грyди. Він ніжно поцілував її в лоб, запитав:

– Хто дзвонив?

– Та так, помилилися номером.

P.S. Цією історією нікого не здивуєш. Ми часто бачимо щось подібне, а може, навіть переживаємо таке самі. Головне, що в підсумку – кожен отримує по заслугах! Я «ЗА» таку життєву справедливість!

Related Post