Справжній вчинок!
Близько чотирьох років тому я була в невеликому громадському банку в маленькому містечку на півдні Джорджії, в якому я жила. Я просто чекала в черзі, як зазвичай. Раптово, з нізвідки, цей чувак поспішає, тягне свого чотирьох або п’ятирічного сина за собою, і відразу ж починає запитувати, хто крайній в черзі. Всі інші починають нервово обурюватися, але нічого не говорять. Джерело
Звичайно, черга була довгою (це була п’ятниця), і всі починали трохи турбуватися, коли хлопчик почав питати батька, чи купить він цукерку, коли вони закінчать. (Не знаю, як це працює в інших місцях, але у більшості банків на півдні є маленькі присоски і цукерки для дітей, які зі своїми батьками.) Тато кричить: «Ні! Ні! », І маленький хлопчик виглядав пригніченим. Приблизно через п’ять хвилин він знову запитує. Тату (який стискає сина не за руку, а за зап’ястя) смикає маленького хлопчика за руку і каже: «Гей, я ж сказав Ні!»
Хлопчику явно було боляче, і він починає плакати. В тата обличчя почервоніло він нахиляється до сина і шепоче щось на вухо. Так ось, я була прямо перед ним, так що я все чую. Це щось на зразок «Зaткнись прямо зараз, або я вuб’ю з тебе все лaйно, ти, маленький заcранeць». У цей момент я приходжу в лють, а інші люди починають дивитися, як маленький хлопчик починає тихо плакати. Я можу сказати, що він намагається стримати плач, але нічого не виходить.
Отже, батько тягне його в туaлет. Моє серце стискається, і я просто знаю, що зараз станеться. Всi в черзі починають шепотітися про ситуацію, але ніхто нічого не робить. Так що чим більше я думаю про це, тим злішою я стаю, тому я кидаюся за ними. Я відкриваю двері в туалет, де тато знімає рeмінь і б’є дитину. Дитина кричить в цей момент: «Вибач, тату! Вибач мене!”
Щось у мені зламалося.
«Припиніть!»
Дитина перестала плакати, батько перестав його бuти. Вони обидва просто дивилися на мене. У цей момент я тремтіла, як лист.
Читайте також:СЕКРЕТ МОЄЇ МАМИ ДОПОМОЖЕ СВІТЛИМ РЕЧАМ ПРОСТО СВІТИТЬСЯ ЧИСТОТОЮ: ЯK ПРAВИЛЬНО ПРАТИ БІЛІ РЕЧІ? ЛАЙФХАК НА МІЛЬЙОН!
«Тобі краще не піднімати на нього руки.»
Тато на мене байдуже дивиться. Дитина знову скиглить.
«Тобі повинно бути соромно за себе», – кажу я.
Батько хмуриться і витягує свою дитину з банку.
Я простежила за ним, записала його номер і пізніше в той же день подала скаргу до Департаменту поліції. Я не знаю, чи щось з цього вийшло, але я отримала оплески, коли повернулася в банк.
