– Вона тут жити не буде, бач, що придумала! Мамо, якщо ти її приймеш, то я з тобою перестану розмовляти, – завила зовиця моїй свекрусі.
Розмовляли вони на кухні, і були впевнені, що я їх не чую, та говорили вони голосно, тому і підслуховувати не треба було нічого.
Починалося все добре. Ми зійшлися всі на Різдво до свекрухи. Зовиця робила вигляд, що рада мене бачити, але це було до тих пір, поки вона не зрозуміла, що я якийсь час збираюся жити у її мами, і мами мого чоловіка.
Леся влаштувала мамі сцену, вона не хоче, щоб я тут була. А куди мені діватися? Я приїхала з Італії на Різдво додому, я там зараз роботу втратила, бо синьйора, якого я доглядала, не стало. Нову роботу взимку важко знайти, тому я вирішила, що до кінця лютого побуду вдома, а потім знову поїду.
Мені 52 роки, я вже 12 років на заробітках, поїхала відразу як не стало мого чоловіка. Дочка наша тоді вже була студенткою і з нами не жила. Мені було сумно і прикро, і щоб трохи розвіятися, я поїхала. До того ж, я розуміла, що так можна ще й дуже непогано заробити.
У нас був будинок, але капітальний ремонт йому б не завадив, тому всі гроші, які я заробляла в Італії, я вкладала в свій дім. Зробила велику реконструкцію, так що тепер будинок не впізнати.
Але донька моя не захотіла в ньому жити, вона вважає, що в селі для неї замало перспектив. Я купила доньці поки-що однокімнатну квартиру, а тепер пробую складати гроші, щоб купити більшу.
Оскільки мій будинок просто стояв зачинений, то я вирішила впустити в нього квартирантів, бо додому я не збиралися. Жильці підписали зі мною договір оренди аж до літа. Гроші з оренди вони віддають моїй доньці, а вона теж їх складає.
Справа, начебто, благородна, адже я допомагаю дочці. Та так склалося, що я приїхала і не маю де жити. До дочки, яка народила маленьку дитину, в однокімнатну квартиру я не піду, до себе в будинок теж, бо з людьми я маю домовленість, і не буде гарно і чесно її порушувати, адже люди на щось розраховували.
А свекруха моя в цьому ж селі живе, одна. Будинок в неї невеликий, але нам двом місця точно вистачить.
Ми з мамою чоловіка завжди доволі дружно жили. Я з Італії їй часто телефоную, питаю як у неї справи, як здоров’я, а на свята постійно ще й якісь гостинці передаю. Не багато, але італійський панетон і каву завжди.
Я тепер приїхала з Італії, один день у дочки ночувала, але там одна кімната, місця мало, і я на наступний день до свекрухи пішла, гостинці їй відвезла і запитала, чи можу я у неї пожити.
Вона дозволила, навіть зраділа. Але так було до того, поки її дочка не прийшла в гості і не побачила, що відбувається.
Сестра мого чоловіка ніколи мене не любила і не спілкувалася зі мною. Але про людське око вдавала, що все гаразд. А тепер вона прямо мамі заявила, що не хоче, щоб я у них жила.
– Мамо, у неї гроші є, хай іде куди куди хоче, то ж квартиру можна зняти – повчала зовиця свекруху. – Вона в Італії була і жодного разу не прислала тобі навіть 100 доларів. А ти її зараз у себе збираєшся приютити?
В мене від почутого настрій геть зіпсувався, надворі був вечір, я собі уявила, що мені зараз вже кудись треба йти, та ще й свято. Але вирішила, що вже як буде.
Далі зовиця з свекрухою вже говорили тихіше, і мені не вдалося нічого почути. Але я розуміла, що нічим добрим ця розмова не закінчиться.
Повернулася свекруха в кімнату з кавою і тортом, і нічого мені не каже, а я сиджу вже як на голках.
Зовиця червона як рак, допила каву і стала збиратися.
– В якій кімнаті тобі стелити? – питає мене свекруха.
– Стелити? Я думала, що після розмови з дочкою ви мене виженете, – зізналася я, що все чула.
Та свекруха лише усміхнулася:
– Це мій дім, і лише мені вирішувати, кому тут жити. Ти для мене була доброю невісткою, любила мого сина. Потім ти заради дитини, моєї внуки, за кордон поїхала. Я ж бачу, як ти стараєшся, бо хочеш швидше їй купити більшу квартиру. То чого мені тобі не допомогти? Лягай спати і нічого не думай.
В ту ніч я так і не заснула. Пощастило мені з свекрухою, вона виявилася розуміюча і людяна. Я ж теж її не залишу в старості, бо така людина варта того, щоб про неї потурбуватися.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
