fbpx
Breaking News
– Уявляєш, заходжу вчора на кухню ввечері – зять сидить за столом, їсть, – розповідає 48-річна Лілія. – Десята година вечора, можна б вже і не набuвaти шлyнок на ніч. Купив шматок сиру, відрізає від нього скибки і жує! Прямо так, без хліба, без нічого! І я нe мoгла стpимaтиcя!
Моя невістка – дочка моєї подруги. Ми одpужили дітей, в надії на щасливу старість, а в результаті – я втpатила і сина, і подругу
13 грудня – день ангела у Андрія. Божого благословення та мiцнoго здоpoв’я! Гарної долі вам та добрих людей поряд, наші Андрії та Андрійки!
Я була просто у нecтямі від почутого – мій єдиний син подзвонив і сказав, що нарешті познайомився з дуже хорошою дівчиною. Вона сиpoта і зараз на курорті морозивом торгує. В накaзовій формі я веліла Антону негайно повертатися додому, бо таку невістку, я не прийму нiзащо. Через 10 років в мої двері постyкали – на порозі стояли Марія і мій онук. Я була найщаслівішою жінкою
Перший раз я заміж вийшла в 20 років. Ми дуже кохали один одного, мріяли дожити до глибокої старості і наpoдити дітей. Але не склалося. Через рік після весілля мого улюбленого Андрія не стaло. Свою двокімнатну квартиру він залишив мені. Перша свекруха не претендувала на спaдщuну сина. – Тебе кoхaв мій син, значить він вважав тебе гiднoю, – сказала Марія Олексіївна. Коли я вийшла заміж вдруге, чоловік прийшов жити у мою квартиру. Свекруха, чомусь, вважала, що я дуже багата і тyт пoчaлoся
Життєві історії
Вoна не навaжувалася зpобити пеpший крoк такий вaжливий для нeї. Але зненaцька, увiмкнувши свій нoутбук, вoна побaчила у колoнці «Дpузі» одну зaявку. Це був Вiн

Вoна не навaжувалася зpобити пеpший крoк такий вaжливий для нeї. Але зненaцька, увiмкнувши свій нoутбук, вoна побaчила у колoнці «Дpузі» одну зaявку. Це був Вiн.

На блакитному екрані ноутбуку зринали міріади світлин її друзів, знайомих, рідних та зовсім чужих людей, подій. Роздивляючись їх Вона шукала натхнення та приємних спогадів. І ось, на жовто-гарячому тлі пухнастих голівок декоративних соняхів Вона побачила постать чоловіка у білому одязі. Він красиво позував фотокамері, а за його плечима сідало велике і палаюче сонце. Небо відтіняло теплі кольори, а під його ногами вирувало зелене море духмяного споришу. Її сеpце завмерло, на очі накотилася пелена. Невже?… Джерело

За скільки років розміреного та чітко окресленого буття, в якому романтичні історії кохання Вона спостерігала лиш на великому екрані, а для себе особисто могла тільки мріяла, Він знову з’явився в її житті. Вже не той худорлявий, сором’язливий хлопчина, а статечний, красивий чоловік, який здобув освіту, набрався життєвого досвіду, змужнів і дуже змінився.

Але очі… Його очі навіть здалеку залишилися такими, які вона пам’ятала завжди. З першого дня їхнього знайомства вони випромінювали щирість, захоплення та відвертість. Це була чиста зелена гладь, в якій Вона розгледіла глибину його душі та силу почуттів. Чи лагідно і зворушливо Він розказував про себе та своє життя, чи сердився і протестував, але очі завжди спокійні і такі рідні, блискучі і пристрасні. Саме вони дарували притулок її душі. Саме його зелений погляд був орієнтиром у житті, вказівником та найтеплішим вогником… Вона б впізнала його й через сотні років чи навіть в іншому житті, як би він не змінися…

Найрідніший у світі погляд став для неї найбільшим бoлем у ту хвилину на тому соняшниковому полі. Сльoзи покотилися по щоці, а почуття відчаю та смутку підкралися нізвідки…

В голові зринали різні запитання і Вона швидко знаходила на них відповіді, пояснюючи собі чому саме сьогодні, саме зараз, чому розлучилися так надовго і що робити далі. Вона вирішила йому написати і пальці торкнулися клавіатури:
«Привіт. Як справи? Де ти весь цей час був?.. Чому не знайшов мене раніше?».

Читайте також: Усe селo знaло прo нaдзвичайні здiбності Галининої бaбусі. Сьогoдні Галині «стyкнуло» тридцять вісім, і цьoго дня вона зaчула під сеpцем дuтя. Внoчі пеpед Сашковим днем народження пpиснився Галині сoн. Бaчила синa свoго, усміxненого і щaсливого, у бiлому oдязі: – Мaмо, втoмився тpохи я. Пeвно, до дiда з бaбою пiду, бо пpийшов мiй чaс. Прокuнувшись, зрoзуміла Галина, щo нeмає вже сеpед жuвих її Сашка

Але кожне своє речення Вона безжально видаляла… Це було смішно, адже Він жив якось і без неї.

Кілька днів безнадійно зникли у вирі її роздумів. Все-таки Вона не наважувалася зробити перший крок такий важливий для неї. Не даремно вона народилася в переддень Нового року і була справжньою гордою Козоріжкою! Але зненацька, увімкнувши свій ПК Вона побачила у колонці «Друзі» одну заявку. Це був Він. Сеpце скaжено калатало, а дихання видавало її хвилювання.

Одночасно дві половинки відчули брак спілкування, від самотності вони задихалися у великому місті і неймовірно сумували один за одним. З долею не схитруєш… Думками Вона линула до нього і тим самим її енергетичні потоки розворушили в його сеpці віхолу почуттів першого кохання. Він все пам’ятав і завжди оберігав ті спогади про найпрекраснішу дівчину в його житті, про ту яка була єдиною і неповторною…

Додала його в друзі і сміливо написала «Привіт». В ту ж хвилину отримала відповідь: «Я скучив за тобою… Дуже». В душі якесь сум’яття. Через скільки років… і що тепер?

«Я теж…», – її відповідь була короткою… Сказала йому правду і розчинилася у повітрі. Червневий вітер підхопив на крила і закрутив її разом з вишневим цвітом, ароматом квітів, дитячим сміхом та мріями… І вже Вона поруч з ним. Торкнулася його щоки з легкою небритістю та маленьким шрамом. Роки загартували його тіло, а самотність душі зробила неприступним…

«Подзвони мені. Я хочу почути твій голос».

До реальності її повернуло нове повідомлення та номер його телефону.

ІІ

Ранок її зустрічав дощовим подихом неба і прохолодним вітерцем крізь прочинене вікно. На календарі вже серпень і скоро багряно-оксамитні відтінки витіснять чудернацькі літні пейзажі у теплих затишних куточках. Що сьогодні робити вона запланувала вже давно… Але спершу…

Ароматна кава – найкраща подруга для душевного задоволення. Саме смакуючи її можна з легкістю визначити особливості свого настрою і налаштуватися на оптимістичну, трохи романтичну ноту. Кожний свій день вона починала з горнятка кави, яку оздоблювала різними відтінками східних прянощів, улюблених солодощів, вершками-молоком. Цей калейдоскоп рецептів постійно крутився в її голові, як рулетка в казино, і щоразу «зігравав» найсмачніший.

Вона була поціновувачкою цікавих та незвичайних кавових історій і намагалася кожній з них самостійно підібрати аромат та відповідний рецепт. Кавові дрібниці – це перший пункт в списку її витрат. Вона не шкодувала часу й грошей на кавові експерименти, а з подорожей завжди привозила щось смачне і незвичайне для кавової церемонії. А ще збирала колекцію маленьких горняток, яку обожнювала, цінувала і могла годинами розповідати про кожне горнятко зокремо.

Серпневим похмурим ранком вона заварила міцну каву з дрібкою цедри лайму, добре присмачену коричневим цукром і обов’язково в улюбленій білій чашці. Насолоджуючись кожним ковточком Вона забула про час. Думки пролетіли над яблуневим садком бабусі: «Скоро будемо збирати врожай, весело й завзято готувати яблука для смачного джему, желе та конфітюру». Це заняття завжди об’єднувало всю родину у міцному дружньому колі, де за жартами та теплими розмовами час спливав швидко і хотілося його зупинити й прикувати ланцюжком до котроїсь яблуні, щоб так тривало якнайдовше… За такі хвилини Вона завжди дякувала Всевишньому.

…Вдягнувши мереживну сукню, Вона взяла свою улюблену парасольку та прихопила теплу хустинку, на випадок якщо здійметься гроза. Хоча небо ще не плакало дощем, але в повітрі відчувався смуток та спрага природи. Це ще один чудовий день у її скарбничку життя. Адже свіжість літнього дня та насолода прогулятися з парасолькою під літнім дощем, як в дитинстві стрибати по калюжах, не порівняти ні з чим.

Вона поспішала до музею, де на неї чекала, вже дуже давно, експозиція картин у стилі трипільського розпису. Не встигла Вона переступити поріг музею як за її спиною забарабанили сотні краплинок, що падали з неба, долаючи неймовірну відстань. Вона повернулася, відкрила двері і виставила долоньку під дощ, яка відразу наповнилася небесним сріблом. Кожна краплинка виблискувала і посміхалася до неї, а через секунду на долоньці було маленьке озерце води, яке вона обережно пропустила крізь пальці. Краплинка, а яку цілющу силу вона несе у собі для зеленого паростка, для спраглої душі…

А в тому маленькому озерці на долоні Вона розчинила всі сумніви й тpивоги, всі свої вагання… Вона обов’язково йому подзвонить, бо вже вивчила номер напам’ять. Кожного дня вона розігрувала їхню розмову у найдрібніших деталях.

Виставка справила сильне враження. Додому вона повернулася втомленою, але невимовно щасливою. Всі сумніви зникли, струмочками розтеклися і розчинилися у аpтеріях землі.

Вона з нетерпінням чекала його голосу в своєму мобільному і навіть не підозрювала яким рідним він виявиться за скільки років.

ІІІ

У затишному кафе, де подавали найсмачнішу каву, Він лагідно обійняв її, а Вона кутаючись у ті обійми забувала про все на світі. Він подав їй конверт, білосніжний та акуратно заклеєний. У кутиках його очей блищала якась таємниця, а те, що вони є найгарнішими та найріднішими для неї було незмінним. Вона була невимовно щасливою та безмежно вдячною долі за те, що в їхньому житті все склалося саме так. За роки розлуки вони змогли зберегти почуття, а після доленосної зустрічі не рoзлучалися ні на хвилину. Вони як ніхто вміли цінувати своє щастя та примножували його.

Вона лагідно посміхнулася і взяла конверт до рук. Це було дивно і цікаво, бо раніше Вона отримувала тільки електронні листи від нього. Він пив каву і лагідно їй посміхався, але відчувався напружений стан та якесь хвилювання. Вона зніяковіла, але відкрила конверт…

«Нарешті. Я тобі пишу справжнього листа про який ти мене просила вже давно. Я не вмію так як ти, тому вибач за недолугість, навіть не знаю з чого почати… важко передати все словами. Мені здається особисто я б сказав більше..:)
Почну з самого початку. Ти – моє перше кохання (і як виявилося єдине справжнє), тому коли ми зустрілися вперше я добре пам’ятаю. То був семінар з філософії, і якби тебе не покликали відповідати, хтозна як би все склалося!

Пам’ятаю твоє волосся, твою тендітність, твої очі, посмішку… Ееех… тоді я ще не знав, що ті карі оченята западуть мені в душу назавжди. А ось як все склалося… Та багато чого пам’ятаю… І постійно посміхаюся, коли згадую, бо ти дарувала мені щастя…
А твою записку привітальну я зберігав багато років.. Я завжди тебе любив!

Всі роки без тебе – це втрачені роки. Щось робив, кудись ішов, працював, подорожував, а для чого? Розшукати тебе було важко, але неможливого мало для людини з конкретною метою. Побачив і зрозумів: ось вона!

А тоді була наша зустріч. Ти не забула, ти все пам’ятала. Вже тоді знав, що не відпущу тебе більше ніколи, все зроблю щоб ти була моєю. Який я був щасливий у ту секунду. І весь цей час я піднімаю очі до нема і нишком про себе дякую, за нашу зустріч.

Я мрію про тебе навіть коли знаю, що ти поруч.
Ти наповнюєш моє життя особливим змістом…
Давай ніколи не будемо нарізно…
Ти вийдеш за мене?..»

Вона загорнулася в його обійми і прошепотіла: «Так. Я люблю тебе. Дуже…»

Наталія СКАКУН

Related Post