– Володимире, вибачте, але в цьому місяці премію ви не отримуєте, – начальник зітхнув зі співчуттям і перейшов до іншої теми. Колеги подивилися на Володимира і мовчки відвели очі. Знову без премії залишився. Володимир намагався не видати свої емоції.
А найголовніше те, що він розумів, що начальник правий: Володимир працював відмінно, від роботи не ухилявся, не бігав на каву щогодини, завдання виконував в термін і на високому рівні, брав роботу додому, але. Він практично ніколи не міг затримуватися після закінчення робочого дня, як інші співробітники – коли це було потрібно, або коли його про це присив начальник.
Володимир жодного разу не їздив у відрядження. А ще часто брав лікарняний і відпрошувався з роботи постійно. Звичайно, що при такому розкладі, навіть не дивлячись на те, що він був чудовим співробітником, отримував він набагато менше за інших колег на роботі. А гроші були потрібні йому, мабуть, найбільше з усіх.
Володимир зупинився поряд з кавовим автоматом біля сходів і краєм вуха почув, що жінки з його роботи саме когось обговорюють. Прислухавшись, чоловік з подивом зрозумів, що обговорюють вони саме його.
“Ти в своєму розумі? Так навіщо він тобі потрібен? Володимир, звичайно, красень, та й дуже розумний і працьовитий чоловік, але це ж третій сорт”. “Слухай, навіть не думай собі там нічого! Скільки нормальних чоловіків навколо, а ти хочеш зустрічатися вже з покинутим!” “Навіщо тобі цей тягар на душу? Він вже списаний зі щасливого життя.”
Володимир, геть забувши про каву, попрямував в сторону кабінету, а в вухах було відлуння жіночих голосів його колег:
– Від хороших чоловіків дружини не йдуть. Сам винен, не зміг сім’ю зберегти, немає чого шкодувати його!
Чоловік мовчки йшов по коридору і розумів, що він дійсно сам зруйнував сім’ю. Його дружина останнім часом поводилася зовсім недобре: дозволяла собі прийти додому за північ, її телефон навіть вночі міг задзвонити, і в ньому чувся чоловічий голос. Але вона це намагалася приховати: “Це з роботи мені телефонують, я через хвилину повернуся!” – коротко кидала вона і йшла розмовляти на кухню, щільно закриваючи за собою двері. Дружина могла повернутися лише через годину.
Ні, Володимир намагався з нею поговорити, пояснити, що дружина не має себе так вести. Але вона нічого не хотіла чути, влаштовуючи сварки. Малюк бачив матір в не дуже гарному вигляді, чув усі суперечки.
Пів року знадобилося Володимиру, щоб зрозуміти, що далі так тривати не може. Дружина ставала все більш важкою у спілкуванні, а син став тривожним – практично не відходив від батька, коли той був удома, навіть засинати без нього тепер не міг. І Володимир прийняв непросте рішення.
Зібравши речі свої і сина, чоловік пішов з малюком на орендовану квартиру і подав на розлучення. І ось уже більше року тягнулася ця епопея з розлученням, ділили майно, вирішували де буде жити дитина.
І після всього цього Володимир став розведеним батьком-одинаком. Він дуже розраховував якщо не на допомогу, то хоча б на розуміння друзів і колег, але на жаль. На нього чекали лише глузування і посмішки за спиною. Усі вважали, що він сам винен у своєму розлученні, в тому, що він позбавив дитину матері. Грошей Володимирові не вистачало катастрофічно, як і часу – ні на що. З роботи відразу біг додому. А маленький син часто хворів, зарплата розліталася моментально, а премію знову не дадуть. А тепер ще й ця підслухана розмова – “третій сорт”, “тягар”.
Володимир швиденько зайшов в кабінет, намагаючись не помічати глузливих поглядів жінок-колег, сів у крісло, відкинувся на спинку і раптом почув гучний дитячий плач.
Саме в ту мить Володимир різко встав з ліжка, похитав головою, проганяючи обривки сну. “Насниться ж така дурниця!” – подумав він.
– Зараз, синочку, зараз!” – дружина Володимира ніяк не могла відкрити очі і піднятися до дитини, видно, тільки недавно заснула.
– Відпочивай, кохана! – Володимир погладив її по плечу, пішов до сина в кімнату і взяв його на руки.
Температури у малюка вже не було, але відчував він себе ще не зовсім добре, тому вередував.
– Ну що, боєць? Тяжко? Нічого. Що ж ми, з якоюсь застудою не впораємося? Ми ж чоловіки! Ти ось що, боєць, давай я тобі пісеньку заспіваю, а ти не плач. Мама втомилася, нехай відпочине. Їй, тендітній, важче за всіх доводиться. Давай її побережемо з тобою! Ми ж справжні чоловіки, – і, згадавши свій дивний сон, Володимир аж посміхнувся.
“Золота моя дружинонько, – подумав він. – Куплю їй завтра квіти. Просто так. І вечерю сам приготую”.
Незабаром синочок міцно та солодко заснув, Володимир поклав його в ліжечко і повернувся до дружини.
– Яке щастя, що ти у мене є, – прошепотів він їй тихо-тихо, намагаючись не розбудити, а вона все одно почула, бо зітхнула і мило посміхнулася уві сні.
В ту мить Володимир відчув, що йому пощастило, він найщасливіший чоловік у світі.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
