fbpx
Життєві історії
Внукові всього чотири роки, а донька надумала на заробітки за кордон їхати. А що їй робити – зять нічого не заробляє, прийшов до нас на все готове і сидить на дивані. З онуком я би ще залишилася, але залишати жити зятя у себе я не хочу, чому моя донька має заробляти, а він – сидіти вдома

– Навіть не уявляю, що з цього всього вийде… Дочка надумала на заробітки їхати – розповідає подрузі Олена Степанівна.

– І як же вона збирається це зробити, – дивується її приятелька, – дитині 4 роки, чоловік.

Олена Степанівна махає рукою: що тепер вдієш? Таня вийшла заміж п’ять років тому за Дениса, спочатку начебто молоді пішли на знімну квартиру, були грандіозні плани взяти квартиру в кредит, машину купити.

Олена Степанівна виховувала дочку одна, допомогти молодій сім’ї було особливо нічим. Не вельми розраховували і на сваху: крім Дениса в сім’ї росли ще двоє молодших дітей, так що там свекор Тані і свекруха працювали і забезпечували свою сім’ю.

– А як в декреті дочка пішла, – згадує Олена Степанівна, – так все і змінилося. Якось прийшли до мене.

– Мамо, – попросила Тетяна, – а можна ми тимчасово поживемо з тобою? У Дениса на роботі постійно зарплату затримують, та за свій рахунок у відпустки садять, я в декреті, нам просто нічим платити за орендовану квартиру.

Тимчасово затягнулося на чотири з гаком роки.

– Сидів зять кілька місяців на дивані, після того, як його скоротили, – каже Олена Степанівна, – роботу шукав, та не міг знайти. Дочка з декрету на колишню роботу вийшла: платять копійки. Денис теж за копійки щось знайшов.

– Я забула, – скаржилася Таня, – коли я останній раз купувала собі обновки, не можу собі дозволити навіть на манікюр піти. Яка вже тут своя квартира, якщо нам навіть на знімання не вистачає, продовжуємо сидіти на твоїй шиї. Я більше так не можу.

Таню подруга кличе в Польщу на збирання полуниці.

– Ну і як же це буде, – каже Олена Степанівна, – так, з дитиною я допоможу, але чоловік її теж залишиться зі мною жити?

– Це ненадовго, – впевнена донька, – почну привозити хороші гроші, зніму їм квартиру, щоб тобі зять очі не муляв.

– Ну хіба це правильно, – дивується знайома Олени Степанівни, – нехай би Денис щось трохи ворушився, щоб дочка і внук жили з тобою, а гроші можна і відкладати на свою квартиру. Як це, чоловік буде вдома сидіти, а дружина його забезпечувати?

– Так і я їй сказала, що це не діло, – погоджується Олена Степанівна, – ну зніме він квартиру, буде на роботу ходити, та хіба він без жіночої руки впорається з дитиною? Він же звик уже тільки гратися з малюком, дві жінки в будинку, так зять ні прибрати, ні приготувати. Толку від його окремого життя не буде, все одно внук буде на мені. Нехай би і їхав, він чоловік, а дочка б вдома залишалася.

– Ну їй пощастило, – відповідав зять, – вона знайшла місце, а мені куди їхати? – Мені, до речі, всього вистачає, це Тані постійно ще чогось треба.

– Туди, куди всі чоловіки їдуть, – з докором відповідає теща, – прийшов з роботи, сів на диван, погодували, обіпрали, прибрали. Я вже не кажу про те, що ти в чужій хаті живеш, бо на свою грошей немаєш.

– Мамо, – ображається Таня з кухні, – навіщо ти докоряла Дениса квартирою, це ж я тебе попросила, що ми тут поживемо поки.

– А я і не докоряю, – каже Олена Степанівна, – я пояснюю, чому йому нічого не бракує, відбери у нього комфорт і де буде на дивані вечорами лежати?

– Зрозуміло, – вторить їй приятелька, – що в сім’ї заробляти повинен той, у кого виходить. Але ж у твоїх молодих інша справа: Денис повинен або сім’ю забезпечувати, або будинком і побутом займатися, а він просто живе нахлібником. І дружину готовий відправити на заробітки, аби комфорт його не порушився.

Ось і не знає Олена Степанівна, як вчинити. Виставити сім’ю дочки з дому, дивись, повернеться до мами з дитиною, але вже одна. Але в цьому випадку знову змушена буде їхати заробляти.

– Так хоч на себе тоді працювати буде, – каже жінка, – а не дорослого чоловіка утримувати, а вже з онуком я впораюся.

Чи стояти осторонь, нехай все йде, як іде, піде зять на квартиру, потім, дивись і все налагодиться?

Фото ілюстративне – myphone.

You cannot copy content of this page