fbpx
Життєві історії
Влітку я захворіла і лежала в лікарні. Дочка жодного разу до мене не прийшла. Жіночки, які лежали зі мною в палаті, дивувалися, як може бути, що рідна дитина мене не відвідала. А все через те, що дочка вважає, що я їй в житті замало допомогла

Моя рідна дочка виросла невдячною, вона у мене єдина дитина і тепер я розумію, що мені на старість навіть немає біля кого голову прихилити.

Мені 68 років, доньці 40. Ображається дочка на мене тому, що вона вважає, що я їй замало дала. Але посудіть самі, чи те, що я зробила для неї – це мало?

Дочку свою я ростила сама, бо чоловіка мого не стало давним-давно. Ми жили в селі, я працювала поштаркою, рахувала кожну копійку.

Так, дочка моя мала бідне дитинство, але не голодне точно. Я тримала велику господарку, кури, гуси, корова, свиня, город. Щоб все це обійти і обробити, я працювала весь день.

Дійшло до того, що в свої 45 років я виглядала на 60. Дочка захотіла в університет поступати, і я розуміла, що нам треба грошей.

Так я стала заробітчанкою. Перші роки в Італії були настільки важкими, що словами не передати, і згадувати цей час не хочеться, адже інколи доводилося ночувати в парку на лавочці.

Потім вже я вивчила мову, і стало легше. Але я все це розповідаю, щоб ви зрозуміли, як нелегко мені далися ті євро.

Дочку я вивчила, а потім і квартиру їй купила. Але їй не сподобалося, що квартира однокімнатна, вона хотіла двокімнатну.

Наступні гроші, які я заробила, я витратила на свій будинок. Вирішила, що колись мені таки доведеться повернутися, і мені треба буде десь жити.

Дочці це якраз і не сподобалося, вона мене просила, щоб я їм дала гроші на більшу квартиру. Але я вважаю, що я і так добряче їй допомогла, бо ж і навчання оплатила в університеті, і квартиру купила, і завжди посилки висилала.

Приїхала додому я три роки тому, бо вже здоров’я стало підводити. Почала жити в своєму відремонтованому будинку, грошей з собою привезла трохи на перший час.

Здавалося б, тепер можна було б жити і радіти, але ні. Дочка на мене образилася і не хоче зі мною спілкуватися.

Влітку я захворіла і лежала в лікарні. Дочка жодного разу до мене не прийшла. Жіночки, які лежали зі мною в палаті, дивувалися, як може бути, що рідна дитина мене не відвідала.

Більшу квартиру дочка таки купила, батьки зятя продали якийсь шматок землі в селі і віддали їм гроші. Вони свою однокімнатну квартиру продали, гроші сватів додали і тепер мають двокімнатне житло.

Після цього батьки зятя стали в пріоритеті, а на мене дочка уваги не звертає. Скільки разів я пробувала з нею помиритися, але безрезультатно.

Я вже немолода, мені допомога потрібна, а дочка робить вигляд, що в неї мами нема.

В цьому році я Різдво святкувала 25 грудня, адже звикла вже до цієї дати за роки поки була в Італії. Зателефонувала доньці, просила прийти до мене в гості з онуками, адже я їх давно не бачила і вже скучила дуже.

Але дочка відмовилася приходити до мене в гості, сказала, що вони з свекрухою святкуватимуть Різдво 7 січня.

Мені дуже прикро, адже це це родинне свято, а сама. Отак все життя працювала, а на старість я залишилася самотньою.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page