Влітку я збиралася з дітьми їхати в Італію. Кликала з собою свою куму.
Справа в тому, що в мене двоє дітей, знайомих немає, важко буде адаптуватися, розібратися з усім і знайти роботу. Тому я добре знала, що вдвох буде легше, адже в Дарини теж двоє діток, і їй спокійніше буде.
Та кума їхати не хотіла, побоялася, мовляв у нас наче більш-менш спокійно поки в містечку, немає чого їхати кудись.
Але я хвилювалася за дітей, тому вирішила поїхати на деякий час, планувала трохи побуду з дітьми, а навесні повернуся додому.
Спочатку ми жили в гуртожитку, тоді так важко було, діти часто хворіли, багато людей в кімнаті, багато документів потрібно було збирати. Не знала мови, нічого.
Загалом ми так прожили два місяці. В мене вже руки опускалися, збиралася їхати додому назад.
Але, несподівано, познайомилася з однією парою італійців похилого віку. Чоловік з дружиною гуляли в парку, я тоді якраз з дітками гуляла. Ми розговорилися.
Сеньйора знала трохи українську мову, адже в неї жіночка з України одна працювала багато років, тому вони трохи вивчили українську мову.
Зараз ця жінка їде додому, родина просить її повертатися і вдома глядіти онуків, адже донька планує виходити скоро на роботу, виходить з декрету.
Сеньйора запропонувала мені працювати в неї. Казала, щоб я була їй за помічницю, вони самотня пара, у них немає дітей і їм сподобалися мої дітки, сказали, що вони готові нас до весни приютити, діти будуть розрадою їм, а я зможу заробити копійку.
Так і домовилися з ними. Я рахую, що мені дуже пощастило, я зараз навіть гроші якісь можу відкласти, щоб додому приїхати не з порожніми кишенями. Сеньйора з чоловіком просять, щоб продукти я не купувала, їжу вони купують самі, а ми з дітьми можемо брати усе, що нам потрібно.
Весь цей час кума мені жодного разу не подзвонила, не поцікавилася, як ми живемо. Я дуже здивувалася, але самій мені не було часу коли дзвонить, не до розмов було.
А тут нещодавно мені дзвонить на днях, вперше за весь час. Стала скаржитися кума Ольга, що світла немає, холодно, з дітьми не комфортно, проситься до мене.
Я була дуже здивована, адже вона не хотіла їхати зі мною, а тепер коли я влаштувалася, то проситься до мене, хоча й не цікавилася навіть моїми справами і моїми дітьми весь цей час.
Я сказала, що подумаю трохи. Поклала телефон, а тепер не знаю, що робити. Нащо мені ще їх проблеми? Чи брати мені до себе куму?
Фото ілюстративне.