Вже багато часу ми з сім’єю живемо в невеличкому містечку, нам тут подобається. Але зарплати тут не такі вже високі, але так як мій чоловік родом з села, його родичі чомусь вважають нас заможними людьми і дуже успішними, яким в житті аж надто пощастило.
Мені, звісно, таки зрозуміло, в їхньому селі з роботою справи йдуть набагато гірше, ніж у нас: підприємств мало, і місць на всіх не вистачає, на жаль. А якщо й пощастить знайти роботу, то оплата не така добра, як би хотілося.
Тому, коли рідний брат мого чоловіка закінчив вчитися, моя свекруха відразу почала командувати моїм чоловіком:
«Не можна кидати рідного брата напризволяще. Забирай його до себе, в місто, і нехай він там теж своє життя влаштовує, не одному тобі жити в багатстві. Ти маєш і йому допомагати, раз тобі так пощастило в житті».
Я намагалася якось відмовити їм, і пояснювала чоловікові, що в нас сім’я, як це ми будемо жити ще й з його братом, адже нікому так зручно не буде, та й місця у нас, особливо, немає.
Пояснювала йому, що у нас і так мало місця в квартирі (живемо в двокімнатній квартирі з двома маленькими дітьми), але мій чоловік вже пообіцяв, що його брат рідний Анатолій нам заважати не буде і ми б могли б йому, дійсно, допомогти.
Мій чоловік Микола сказав, що його брат нам, особливо, заважати не буде, адже він буде ночувати на кухонному дивані, і працювати з ранку до пізнього вечора, а після того, як його матеріальне становище налагодиться – з’їде від нас, знайде собі квартиру, тобто в нас він буде лише ночувати, поки сам добре не влаштується в місті.
Чоловікові таки вдалося мене вмовити, і я дала згоду на цю умову його матері, з умовою, що його родич проживе з нами не довше місяця, а далі – нехай шукає собі інше помешкання.
Коли цей хлопець приїхав – «пригоди» почалися з самого першого дня: влаштував свято, запросив свого знайомого, який жив у нашому місті і всю ніч та ранок просиділи у нас на кухні, заважаючи мені готувати і годувати дітей.
Поводиться якось невиховано і дуже по-простому. Зараз Анатолій зовсім не пере свої речі та шкарпетки тижнями, цю роботу чомусь переклав на мої руки, наче це мій обов’язок і я все це маю робити.
Мене, щиро кажучи, просто дуже дратує сільський говір цього родича, і його погана поведінка.
А наш маленький п’ятирічний син уже встиг розширити словниковий запас новими словами від свого дядька, які зовсім мені не подобаються, ці слова не для маленьких діток.
На сьогоднішній день, брат мого чоловіка провів у нас вже півтора місяці, але з’їжджати не поспішає зовсім.
Він працює 5 днів в тиждень, і часто повертається не зовсім в хорошому стані, дивиться телевізора голосно ночами на кухні.
Чоловік за його прикладом теж став засідати з ним мало не щодня. Він знає, як мені доводиться непросто через присутність його брата, але нічого з цим не робить. Каже, що він – його рідня, і що через це його не можна виганяти.
Чоловік каже, що зараз часи дуже складні і ми маємо допомагати своїм рідним, якщо брат піде на орендоване житло, то на життя в нього не залишиться ні копійки. Просить, щоб Анатолій у нас пожив до весни.
Але я розумію, що це якесь замкнуте коло, зараз до весни, потім – до літа, а потім знову зима і йому важко буде. А мені пери йому, годуй його, прибирай після нього. За що мені все це? Чому ніхто не думає, як важко мені?
Я думала над ситуацією, що склалася, і зрозуміла, що не хочу більше терпіти присутність чужої людини в своєму будинку, щоб там мені хто що не говорив.
Я готова піти на крайні заходи – зробити не дуже хорошу справу. Хочу підставити його, щоб чоловік сам попросив його покинути наш дім, і більше не впускав.
Скажу, що у нас щось пропало в домі. Знаю, що мій план виглядає підло і це не гарно з моєї сторони, але брат чоловіка перетворив наше з дітьми життя на щось незрозуміле.
І я впевнена, що по доброму він наш дім не залишить. Розумію, що після цього ми не спілкуватимемося з родичами мого чоловіка, але іншого виходу тут я не бачу.
Хіба тут є інший вихід?
Фото ілюстративне.
