Ніколи особисто не розуміла к можна відмовити у чомусь своїм родичам, з якими ви підтримуєте хороші стосунки? Ніяк, оскільки як-не-як це найрідніші вам люди, і не даремно в народі говорять, що друзів ми можемо обирати самі, а родичі – послані нам Господом.
Родина – так звана опора в будь-який момент життя. Але коли всі стосунки будуються лише на матеріальних відносинах, то тоді про родинні зв’язки й годі говорити, як сталось і з нами, на жаль.
Ми з чоловіком родом з невеличкого села – там ми народились і виросли. Як би там не було, ми завжди прагнули до чогось кращого і старалися, щоб те краще швидше настало. Тому, набравшись сміливості, ми зібрали речі та вирішили їхати в місто, в пошуках більшого заробітку, кращих умов проживання для себе і для майбутніх дітей, хотілося жити в достатку, а для цього потрібно гарно працювати і ми це добре розуміли.
Проводжаючи нас, мої брати та сестри якось зовсім нещиро посміхались, оскільки вважали, що в нас нічого не вийде, і за першої ж невдачі ми повернемось назад в село з порожніми кишенями.
Звичайно, в перший час нам доводилось дуже економити на всьому, жити на невеличких орендованих квартирах, але іноді працювати без вихідних, та завдяки цьому у нас з’явилась хороша робота, де ми отримуємо гарну заробітну плату і можемо дозволити собі багато що, про що навіть мріяти не могли, живучи в селі.
Та одного разу мені зателефонувала моя рідна сестра, коли ми з чоловіком і дітьми були на відпочинку. Я їй розповіла про те де ми зараз, чим займаємось, але у відповідь почула лише сухі відповіді в байдужому тоні. Я не надала цьому ніякого значення, але за декілька днів пролунав ще один дзвінок – мені знову телефонувала сестра Наталя. Наша розмова була незвичною, оскільки вона постійно розповідала про те, що її сини просяться на море, а змоги поїхати туди вони з чоловіком не мають зовсім. Під кінець розмови вона попросила в борг 15 тисяч гривень. Я подумала, що ми можемо позичити їм ці гроші, оскільки це мої рідні, та і хотілось, аби племінники побачили море, адже це діти.
Пройшло трохи часу з того моменту, як ми приїхали додому, і я вирішила подзвонити сестрі і запитати як там їхній відпочинок. Наталя навіть телефон не взяла, але цьому я не придала ніякого значення. Того ж вечора мені зателефонував мій рідний брат з проханням позичити грошей, адже скоро йде осінь, а в нього дах тече, потрібно полагодити швидко. Мене це трохи здивувало, адже не пам’ятаю, коли він мені телефонував, але я не могла відмовити рідному братові. Братові я позичила на дах 25 тисяч гривень.
Час минав, а гроші, які мої рідні позичили в нас, давно ніхто не повертав, а якщо я телефонувала і нагадувала про борг, то це були якісь маленькі частини з тих сум, які ми їм позичали. Гроші вони віддавали неохоче, ще й з якимись таким незадоволенням. Складалось таке враження, що це ми їм ще щось винні, але мій чоловік вважав інакше, оскільки все, що ми маємо – це тільки наша заслуга.
Всі гроші, які ми зараз з чоловіком Мирославом маємо – зароблені важкою працею, тому дарувати їх просто так комусь ми наміру не маємо. Тим паче, що вони всі дорослі люди і мають змогу працювати і мати те ж, що і ми, але, на жаль, моя рідня обрала легший шлях.
Коли мені знову подзвонила сестра з проханням позичити їй гроші, адже їй дуже потрібні вони, бо чоловік в стаціонарі, мій чоловік взяв телефон і сказав, що ми радо позичимо гроші при умові, якщо вони напишуть розписку, на що Наталя просто поклала телефон.
Спочатку мене трохи розчарувало відношення чоловіка до цієї ситуації, але, добре все обдумавши, я зрозуміла, що моїм дітям також треба багато чого: новий велосипед сину, телефон дочці, і, якби мої родичі повернули всі заборговані гроші, ми б могли сьогодні ж це їм купити. Але припинити ці сімейні стосунки, які тримаються на грошах, потрібно було рано чи пізно, і я рада, що чоловік мені в цьому допоміг. Я думаю, що з родиною мені потрібно спілкуватися менше, адже їм лише гроші потрібні від нас.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
