– З моєю колишньою невісткою Світланою ми спілкуємося з прохолодою: вона мені все ніяк квартиру пробачити не може, – розповідає 60-річна Людмила Василівна. – Син, ще коли одружений на ній був, купив двокімнатну, а оформив на мене. І правильно зробив, я вважаю. Світлана жодного дня не працювала, відразу після весілля народила старшу внучку, потім другу, сиділа з дітьми вдома постійно. А Ігор мій все один заробляв, збирав та відкладав гроші. Купив квартиру, прожили вони там років 5 чи 6. А потім вони розлучилися, зовсім не склалося в них. Світлана думала, що квартира куплена в шлюбі, буде ділитися навпіл і вона отримає половину житла, розраховувала, що чоловік їй виплатить після розлучення дуже гарну суму. А не тут-то було. Ох, вона і злилася за це після цього. Але робити нічого вже було, бо склалося зовсім не так, як вона мріяла, довелося звільнити приміщення.
Син Людмили Василівни, Ігор, розлучився з дружиною Світланою трохи менше двох років тому, і вчинив не дуже-то красиво: виставив дружину і двох дочок, яким на момент розлучення було десять і п’ять років, практично в нікуди, хоча знав, що жити їм ніде зовсім.
– Пощастило, що діти не прописані в квартирі були, звичайно, – розповідає Людмила Василівна. – Інакше б ми набігалися, поки їх виписували. А так все пройшло легко і просто – чемодан зібрали, таксі викликали, пару сотень гривень водієві дали і відправили їх до матері Світлани. Ну а що, син повинен був її в квартирі залишити, сам піти, чи що? З чого б це? Щось я не знаю в наш час таких чоловіків, які б власноруч куплені квартири колишнім дружинам залишали просто так. Нехай і з двома дітьми!
Сказати, що 33-річна Світлана з дочками натомилася після розлучення – нічого не сказати. Адже ще буквально вчора у неї був хороший дах над головою, чоловік, регулярно приносить в дім непогані гроші – хоч і не мільйони, але цілком достатні суми для нормального життя, була впевненість в завтрашньому дні. І в одну мить нічого не стало, а вона залишилася сама з двома дітьми на руках.
Ну так, перед розлученням з чоловіком стосунки складалися непросто в їх сім’ї. Ігор став якимось постійно незадоволеним почав ображатися на рівному місті на рівному місці, помічати в дружині недоліки. Став затримуватися на роботі, ховати телефон, відповідати одним словом. Ну класика жанру, що вже там говорити. Але Світлана чесно нічого не помічала, думала, що чоловік просто втомився, у нього стільки роботи. Водила старшу дочку в школу, шила костюми для новорічного ранку, пекла пироги і будувала плани на сімейну відпустку. Ялинки, гірки і так далі.
А 31 грудня їх з дітьми посадили на таксі і відправили до матері. Без роботи, без грошей, без житла, зовсім не розуміє, як жити далі.
Мати зустріла дочку з онуками абсолютно без захвату: жила вона в двокімнатній квартирі з чоловіком, і місця для ще трьох людей там просто не було. Весь січень матір розповідала доньці, яка вона нею незадоволена, а Світлана шукала по квартирі п’ятий кут.
– Влаштувалася на роботу, як тільки все стало зрозумілим після свят, орендувала кімнату, переїхала з дітьми відразу туди, – розповідає Людмила Василівна. – Живуть втрьох, не шикують, звичайно. Не знаю, на що вона живе. Зарплата у неї невелика, напевно, толком не знаю. Аліментів син платить наче немало, але прожити на ці гроші непросто, я розумію. Ну от так. Мало, так, але у нього теж зараз не найкращі часи.
А Світлана кімнату орендує і няню оплачує, яка молодшу доньку з садочка забирає і вечорами сидить з нею. Підробляє, наскільки я знаю. У вихідні ходить прибирати квартири. Точніше, ходила раніше, зараз цей підробіток скінчилася. Люди без грошей сидять, самі почали у себе прибирати, та й пускати чужу людину у свою квартиру не хоче зараз ніхто.
Незабаром після того, як Світлана стала жити самостійно, Людмила Василівна подзвонила їй і налагодила спілкування з Світланою.
– Ну не відразу, звичайно, вона зі мною розмовляти захотіла, – розповідає колишня свекруха Світлани. – Спочатку все телефон кидала – не хочу, каже, чути ні вас, ні вашого сина, не дзвоніть мені більше! Але потім зателефонувала сама. У молодшої дочки якісь проблеми були, їх в стаціонар забрали, запитала мене, чи не зможу я забрати зі школи і на кілька днів взяти старшу? Ну, я погодилася, чому б і ні. Дівчинка доросла вже, проблем з нею, взагалі, ніяких. Взяла я її, і ми провели прекрасно кілька днів.
Після цього колишня невістка змінила гнів на милість і стала спілкуватися з Людмилою Василівною – не те, щоб близько і з задоволенням, але телефон, по крайній мірі, більше не кидала, на питання про дітей відповідала, відпускала з бабусею погуляти раз в декілька тижнів. Людмила Василівна зі свого боку теж старалася: стала дзвонити частенько своїй старшій внучці, передавати дівчаткам маленькі подаруночки.
– То фруктів куплю, то носочки з колготками, то фломастери якісь, то по шоколадці! – розповідає вона. – Ну, внучки не задаровані останнім часом гостинцями, грошей у матері вічно не вистачає, мабуть. Тому раділи всьому.
Нещодавно у старшої внучки день народження, в цьому році їй виповнювалося дванадцять років, і Людмила Василівна вирішила зробити дівчинці хороший подарунок.
– Думала-думала, що купити, так і не вирішила! – ділиться вона. – А тут мене подруга вмовила по хорошій путівці з’їздити в санаторій. Ну і їхала я як раз на день народження. Подзвонила Світлані, кажу, тобі зараз переведу грошики, це онучці старшій на день народження. Купи їй щось від мене, що їй захочеться. Добре, каже, спасибі, купимо. І я перевела їй тисячу гривень.
Людмила Василівна поїхала в свій санаторій, в святковий день написала привітання внучці в соцмережах, отримала чергове «спасибі», а про подарунок ні слова.
– Я вирішила, можливо, не купили ще, потім підуть, заздалегідь не стали, хіба мало. Відпочили ми з Катею в санаторії, добре так. Повернулися додому. Дзвоню внучці – кажу, привіт, як справи? Вона мені стала про школу розповідати, про дівчаток. Я її питаю, а тобі мама гроші передала від мене в подарунок? Що купили, якщо не секрет? А вона і не знає нічого. Взагалі не знає, що гроші я пересилала, уявляєш! Ось така світлана! Такого я від неї не очікувала взагалі!
Звичайно, Людмила Василівна зателефонувала колишній невістці.
– Кажу, Світлано, а пам’ятаєш, я тобі гроші перед від’їздом переслала, на подарунок, так що купили? – ділиться Людмила Василівна. – А вона мені з таким обуренням ще, уявляєш – їжі, мовляв, купила вашим онукам, Людмило Василівно. Яйця, молоко, крупи, чай, можу чеки показати. У мене зараз, каже, взагалі ні копійки, син ваш аліменти не платить другий місяць, і на роботі дали тільки пів зарплати. Я за кімнату заплатила, щоб нас на вулицю не вигнали, і їсти нам нічого! Які там подарунки? І голосно ще мені все це говорить. Я сказала, так, по-перше, зі мною так розмовляти не треба. А по-друге, яке ти мала право на мої гроші яйця з чаєм купувати? Я давала не на продукти ті гроші. На їжу ти своїм дітям сама повинна знайти гроші. До чого тут я? Виходить, гроші ти привласнила, ось і все. Якось зовсім негарно вийшло, ще й дитині нічого не сказала.
Невістка тепер образилася дужче, а Людмила Василівна не може зрозуміти в чому її вина.
– Сказала їй – в такому випадку поверни мені гроші. Я сама куплю дитині те, що вона захоче.
Після таких слів Світлана ні телефон не бере, ні не телефонує сама. Вона дуже розчарувалася в матері свого колишнього чоловіка.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – volynnews.
