У Ольги Данилівни нещодавно з’явився онук. Молода сім’я живе у орендованій квартирі, окремо від батьків. Ольга Данилівна у життя сина та його сім’ї не лізе. У неї робота, чоловік, подруги, хобі, своє життя та свої інтереси. Поки не було онука, Ольга Данилівна спілкувалася з сином по телефону, запрошувала молодих в гості раз на місяць і вітала невістку зі святами.
Невістка Люба до зближення не прагнула, і Ольга Данилівна намагалася бути «хорошою» свекрухою – не втручатися.
А потім народилося маля, і з онуком Ользі Данилівні хотілося б спілкуватися. В принципі, вона б і Любі по господарству допомагала б із задоволенням – знає, що син багато працює, і невістка цілий день одна з дитиною. Робота у Ольги Данилівни – доба за три, час є. Могла б і з коляскою погуляти, наприклад, поки що Люба відпочине або зробить справи. Або картоплі начистити на вечерю, або білизну попрасувати.
Але Люба веде якусь дивну політику. Вона заявила – бажаєте бачити онука, будь ласка. Але про свій візит треба попереджати, і не пізніше як за кілька днів. І спочатку бабуся чесно намагалася домовитися: мовляв, я забіжу до вас на тижні? У середу чи четвер? Подарунки малюкові передам, я тут купила…?
Але домовитися виходило з великими труднощами. Ольга Данилівна змінювала всі свої плани і приходила тоді, коли невістка дозволяла. Кілька разів було і так – візит погоджений за тиждень, Ольга Данилівна зранку збирається в гості, одягається, стоїть вже при параді – і тут телефонний дзвінок: сьогодні ми ніяк не можемо вас прийняти, всю ніч не спали, давайте перенесемо. Коли? – Ну… давайте наступного тижня? А краще після першого числа…
– Все одно хорошою не будеш! – сміється її подруга. – Тож роби так, як тобі зручно! З’явився час та бажання відвідати онука, зібралася та поїхала! Зателефонувала хвилин за сорок, а то й за півгодини – «Ви де? Я їду до вас, зараз буду». Незручно? Ти не чужа людина врешті-решт, тим більше, ти не до неї, а до онука та сина. Та й з порожніми руками ти не ходиш ніколи!
Ользі Данилівні прикро, не знає, як вже правильно поступити. Не приходити – погано, приходити – теж не добре. Чи робити так, як радить подруга – просто приїжджати, у крайньому випадку попередити за годину – я їду вже дорогою, нічого не знаю?
Чи продовжувати грати за правилами невістки – погоджувати візити наперед і засмучуватися коли їй відмовляють?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
