– Серця у тебе немає! Яка ти мама після цього? Це ж треба таке придумати – вигнати рідного сина з дому! – картала мене моя мама.
Після цього вчинку вона навіть перестала зі мною спілкуватися. А мені хоч і було прикро, бо попри все, свою дитину я любила, та вважала, що так буде краще для всіх.
Вісім років я не бачила свого сина, а нещодавно він сам мені зателефонував, і сказав, що нам треба поговорити.
Зізнаюся чесно, я нічого доброго від цієї розмови не чекала. Була впевнена, що син вкотре потрапив в якусь халепу і знову проситиме грошей.
Відколи я вигнала його з дому, відтоді ми з ним не бачилися і навіть не спілкувалися.
Юрій у мене єдиний син. Ми з чоловіком ніколи не жили в розкоші, ми працювали на заводі, жили в звичайній невеликій двокімнатній квартирі.
Проте намагалися зробити так, щоб у нашого сина було все необхідне. Ми сподівалися, що коли Юрій виросте, то зможе сам себе забезпечити. Тому я зробила все для того, щоб у нього була вища освіта.
Син поступив в університет, закінчив його, і став начебто шукати роботу, але цей процес затягнувся у нього у часі. Його одногрупники давно стали працювати, а він був у вічному пошуку.
Два роки син сидів вдома без роботи. Я вже почала не жарт хвилюватися. Він спав до обіду, а вечором йшов гуляти і приходив пізно вночі.
Додому син не приносив жодної гривні, але в цей час хотів добре їсти і гарно одягатися.
Я мовчала, сподіваючись, що от-от все налагодиться. Але ставало лише гірше.
Одного разу син прийшов нетверезий, став звинувачувати нас у тому, що ми – погані батьки, бо нічого йому не дали.
Тоді вже чоловік не витримав і сказав сину, щоб той збирав свої речі і йшов на свій хліб.
Сама від себе не сподіваючись, я стала на сторону чоловіка. Далі терпіти таку негідну поведінку сина у мене не було бажання.
Юрій зібрав речі і пішов. Відтоді він не брав від нас слухавку і не виходив на контакт взагалі. Його колишні друзі теж не знали, де він, і що з ним.
Так минуло 8 років. І син сам нас знайшов. Зателефонував, і сказав, що нам треба поговорити.
Я йшла до нього на зустріч і була впевнена, що у нього фінансові труднощі і що зараз син проситиме у мене грошей.
Зайшовши в кафе я не відразу впізнала свого сина. Переді мною сидів дорослий чоловік, дуже гарно одягнений, у нього навіть погляд став іншим, якийсь просвітлений.
Юрій розповів мені, що у нього тепер все добре, у нього є хороша робота, квартира, машина.
Дякував за те, що в той вечір ми з батьком дали йому найціннішу путівку в життя.
Я плакала від радості, адже саме таким я мріяла все життя бачити свого сина – впевненим і успішним.
Потім син запитав мене, що я роблю в цю суботу. Коли я відповіла, що нічого особливого, то Юрій оголосив, що будемо планувати переїзд.
Виявилося, що син здійснив мою давню мрію – купив мені невеликий, але дуже затишний будинок за містом.
Без сумніву, подарунок сина мене дуже тішить. Але для мене, як для мами, значно приємніше дивитися на те, як він змінився. Він став саме таким, яким я мріяла. І тепер мені не доведеться хвилюватися за його майбутнє.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
