– Вісім місяців без роботи я просиділа, – поділилася нещодавно зі мною одна знайома Олеся. – З минулої весни. Ніяк знайти не могла нічого. Зовсім, ніхто навіть й брати не хотів. Резюме всюди розсилаю – навіть не розглядають. Вік, бачте. За 45 – все, до побачення, нікому не потрібна вже ти ніде. Всі заощадження вже з сином проїли, живемо на аліменти. Ну, тепер буде легше – з першого числа виходжу на роботу нарешті.
– Це добре! Вітаю! Бачиш, знайшла щось все-таки роботу? Молодець!
– Та можеш не вітати мене! Нема з чим. Прибиральницею виходжу, в фітнес-центр. Ось так ось, з двома вищими освітами, з великим досвідом роботи керівником відділу, буду підлогу мити в тренажерному залі. А що робити.
– Ну не засмучуйся ти так! Поки так, а там щось інше знайдеться, обов’язково. Де цей фітнес-центр? А чого так далеко, на іншому кінці міста? Прибиральницею, напевно, можна було і ближче влаштуватися? Щоб не їздити туди так далеко.
– Зате там навряд чи знайомих зустріну! Знаєш, і так важко мені на душі, а тут ще зіткнутися ніс до носа з колишніми якимись колегами зі шваброю в руках. Соромно так! Після гарної посади в великій компанії, з двома вищими – і підлогу мити.
А ось я вважаю, що подруга сама винна, адже, якщо людина хоче знайти хорошу роботу, то обов’язково знайде.
Або економічна ситуація непроста, криза все ще триває? В хороші роки знайти роботу було на порядок простіше.
Або справа у віці? Тітки за сорок явно не витримують конкуренції з юними, безпроблемними, дзвінкими, активними.
Або це просто сама людина така, ледача і безініціативна? Таким вічно хтось винен. Треба було жінці самій не сидіти на місці, а розвиватися, рухатися вперед, будувати кар’єру. Вже до 45-ти можна було стати таким фахівцем, що ніяких проблем з працевлаштуванням і не виникло б.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – wz.lviv.
