fbpx

Віра закохалася в одруженого чоловіка на весіллі. Розуміла, що все це неправильно, тому переїхала жити до бабусі. Навіть заміж вийшла, але невдовзі почала задумуватися про розлучення

Олег зустрів Віру на весіллі. Вальс закружляв їх і вони забули геть про все на світі. Навіть про дружину, яка вдома чекає на Олега. А потім почалися зустрічі. Олег зізнався дівчині, що закохався.

– Любиш? Цікаво, чи давно? І чому ти раніше мені цього не казав? – посипалися питання від Віри.

Та вони обоє знали і розуміли, у чому причина.

– Коли ми ще зустрінемося? – почула голос за спиною.

– Не знаю, – крикнула у відповідь.

– Заради тебе я здатен на все. Я розлучуся зі своєю дружиною. Я хочу, щоб ми були разом, – та Віра вже не хотіла чути цих слів. Вони були і болючими, і приємними водночас. Вона затулила вуха, але гучний голос Олега пронизував її слух знову і знову. Дівчина навіть не озирнулася – і за хвилину вже була у своїй кімнаті.

Тієї ночі Віра не заснула. Намагалась голосно не плакати, аби не розбудити батьків. Вона ні про що не хотіла думати, а думки все одно снували в голові. Ну, чому, чому саме з нею таке сталося? Сама винна, що пішла до танцю з одруженим чоловіком. Але що ж тут такого? Просто не думала, що все зайде так далеко. Чому він вирішив їй освідчитися? Звичайно, їй приємно. Але як же його дружина? Віра завжди зневажала жінок, які руйнують чужі родини. А ким є сама? Заспокоювалася єдиним – ходили чутки по селі, що Олег погано живе зі своєю половиною.

Ці відносини дуже затягували. Віра бачила, як Олег тихцем бігає до неї, а потім так само крадькома повертається додому. Його дружина й не підозрювала про роман, який розвивався у неї під носом. А Олег все не наважувався їй розповісти. Це спершу хвилювало Віру, потім почало дратувати. І вона прийняла рішення. Одного ранку зібрала речі і поїхала із села. В сусідньому райцентрі одиноко жила Вірина бабуся, котра неодноразово кликала свою улюблену внучку до себе. Тому батьки не хвилювалися і відпустили. І під наглядом донька буде, і від дому недалеко.

На новому місці дівчина влаштувалась на престижну роботу, невдовзі старенька бабусина хатина перетворилася на гарний модний дім. До батьків Віра навідувалася рідко, хіба на день – щось їм допомогти по господарству. Старалася уникати зустрічі з Олегом. Життя продовжувалося. Навіть кавалер з’явився у Віри. Високий, русявий, як і вона сама. Про такого мріяла. Простий робітник на фірмі, з якою вони співпрацювали. Закрутилося-завертілося. І заміж за нього зібралася. А що ж лишалося? Роки біжать невблаганно. Тільки її майбутній чоловік не вмів так глибоко дивитися в очі, як колись Олег.

Вони продовжували жити в бабусиному будинку. Віра доглядала вже немічну стареньку. Згодом і синочок з’явився у молодої сім’ї. Усе нібито було добре. Віра трудилася, як бджілка. От тільки серце турбувало: чому воно весь час поболювало й не давало спокою? Бо в ньому так і не поселилася любов до чоловіка. Їй ставало аж страшно: сина обожнює, а Олег дратує. Неодноразово задумувалася про розлучення. А вагомої причини не знаходила. Їх же нічого не пов’язувало, не цікавило. “Дитина підросте та зрозуміє, – міркувала. – То навіщо й далі це тягнути?”

Щоб остаточно прийняти рішення, надумала пожити окремо від чоловіка. І вперше за стільки років вирішила поїхати до батьків не на день, а на місяць – у відпустку. Ось і батьківська хата, а неподалік те місце, де відбулося перше побачення з Олегом. Батьки радо зустріли доню з внуком. Вже трішки постаріли, тому від допомоги не відмовлялися. Віра скупо поділилася своїми сімейними проблемами й серйозну розмову відклала на потім.
Місяць за роботою в селі промайнув швидко. Олега так і не бачила. Не посміла розпитувати маму про нього.

В кінці відпустки мама, помічаючи меланхолійний настрій дочки, запропонувала піти на сусідню вулицю, де гуляло весілля. Тим паче, що вони були запрошені. Гості пішли до танцю. Тільки Віра стояла осторонь, відшукувала знайомий силует. Раптом хтось нечутно підійшов збоку, простягнув руку і запросив на вальс. Так, серце не обмануло, то знову був її Олег.

– Я не пропустив жодного весілля в селі, сподіваючись тебе побачити, – шепотів він. – Я не думав, що ти так швидко зникнеш. І так надовго. А я давно розлучився. Назбирав грошенят, побудував власний будинок, купив машину. От тільки господині до цього всього мені не вистачає. Віро, виходь за мене заміж.

Як довго вона чекала цих слів і якими приємними вони були зараз.

– Я згодна, але тепер уже мені доведеться розлучатися, – боязко відповіла Віра і розплакалася.

В селі не всі люди зрозуміли цей крок закоханих, адже чи варте одне весілля двох розлучень? Проте право на щастя – особисте, сімейне – має кожен. Віра з Олегом стали щасливими, але дорога до їх щастя була важкою.

Олеся КУЛІШ

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page