fbpx
Життєві історії
Віра вийшла заміж. Причому батьки дізналися про це від людей. В соцмережах з’явилися фото, де Віра з нареченим у весільній сукні і з обручкою на пальчику. Брат мій подзвонив їй, запитав: «Доню, як же так? Ми ж теж хотіли приїхати, готувалися до весілля, грошей зібрали, щоб все було, як у людей. Щоб танець на весіллі тата і дочки був». А вона відповіла, що не хоче ділити цей день з ними, бо він їй не рідний батько

Мій рідний брат вирішив одружуватися з жінкою, у якої вже було двоє дітей. Коли він запитав моєї думки, я порадила йому добре все зважити, бо чужі діти – це велика відповідальність. Може статися так, що він буде їх ростити, старатися, але батьком для них так і не стане.

Тарас таки одружився з тією жінкою з дітьми. Старшому хлопчику Дмитру майже три, а молодшій дівчинці Вірі півтора рочки. Жили дружно і щасливо, ще двох спільних дітей народили. Загалом хороша, дружна сім’я, а головне – всі щасливі.

Мій брат виховував всіх однаково, не ділив на своїх і чужих. У школу з голочки одягали, велосипедики, самокати, всім порівну. Дітки трохи підросли, так добрі люди швидко донесли Дмитру і Вірі, що тато у них не рідний. Ну що ж поговорив брат з ними, пояснив, все і затихло.

Ось пройшло багато років. Дмитру вже 27 років, а Вірі 25 з половинкою. Сім’я все така ж дружна. Віра мого брата улюбленим татком завжди називала, а він її татової донькою кликав. Брат мій дуже м’який і добрий чоловік, дітей своїх дуже любить. Ніколи поганого слова не сказав і не ділив дітей. А суть історії така.

Віра вийшла заміж. Причому батьки дізналися про це від людей. В соцмережах з’явилися фото, де Віра з нареченим у весільній сукні і з обручкою на пальчику. Брат мій подзвонив їй, запитав: «Доню, як же так? Ми ж теж хотіли приїхати, готувалися до весілля, грошей зібрали, щоб все було, як у людей. Щоб танець на весіллі тата і дочки був».

А вона відповіла, що не хоче ділити цей день з батьками і з братами і сестрою, тому не хоче їх бачити на весіллі. Ще сказала, що він не батько їй, щоб щось говорити. Неможливо передати того, як себе почував тоді мій брат. Все твердив: «За що вона так з нами?». Та й мама Віри коли це почула, злягла, ледве прочухалися. Зараз пройшло півроку після цих подій.

Віра додому так і не приїхала. Навіть з Різдвяними святами не привітала рідних. Не дзвонить, не пише. Каже, що у неї тепер інша сім’я, і ​​що з ними спілкуватися вона більше не хоче. Ні з братами, ні з сестрою не спілкується. Зараз вони всі вчаться жити без Віри.

Не завжди виходить так, як ми хочемо. І не побувавши в чужій шкурі, не можна судити людину. Звичайно, бувають і нормальні діти, але у більшості випадків чужі діти так і залишаються чужими. Якщо не в ранньому віці, так в зрілому, діти нагадують, що ви їм не батько або не мати.

Ця ситуація дуже погано вплинула на мого брата. Він і досі не може оговтатися, останнім часом його почало підводити здоров’я. І хоч інші діти до нього ставляться добре, все ж витівка Віри його дуже вразила. Просто є моменти, які ми не можемо прийняти.

Фото ілюстративне – lenta.

You cannot copy content of this page