fbpx

Віра відразу віддала молодим частину свого городу і вони почали будувати там хату. Будували довго, допомагали всі. Невістка аж через багато років дізналася, що будинок, в який вона 14 років вкладала свої гроші, записаний на маму чоловіка

Олена працювала вчителькою в сільській школі вже 15 років. В село потрапила відразу після університету по розподілу. Жила на квартирі у тітки Віри. Там до неї і придивився єдиний син хазяйки – Степан. В чужому селі було важко, та й тітка Віра була до неї доброю і привітною, з такою свекрухою можна жити. А Степан хоч і не дуже сподобався дівчині, та його наполегливість перемогла і вже через кілька місяців вона відповіла йому згодою.

Віра відразу віддала молодим кусок свого городу і вони почали будувати там хату. Будували довго, допомагали всі. Олена взяла в школі півтори ставки, вчителем математики вона була хорошим, то ж часто і брала учнів на додаткові оплачувані заняття. Або бартером – вона навчить дитину квадратні рівняння розв’язувати, а її батько вставить вікна чи накриє хату.

Будинок збудували і довели до ладу аж через 10 років. Нарешті Олена з Степаном поселилися в омріяну оселю, але щастя там чомусь не було. У подружжя не було дітей, як, в принципі, і любові. Степан зраджував їй. Всі шкодували Олену Петрівну, не розуміли, за що вона йому скільки часу це все терпить.

І ось після чергового роману чоловіка, про який Олена дізналася випадково, вона твердо вирішила, що хоче розлучення і сказала про це чоловікові. Той відреагував спокійно – мовляв, нікуди від мене ти не дінешся, а захочеш піти – залишишся ні з чим. І додав, що будинок, в який вона 14 років вкладала свої гроші, записаний на його маму – в разі розлучення Олені не дістанеться нічого.

Олена все ж вирішила довести справу до кінця. В суді їй порадили найняти хорошого адвоката, бо справа у неї і справді важка. Її надмірна довірливість тепер обернулася проти неї. Степан весь час говорив, що усі документи на ньому і будинок вважається спільно нажитим майном. Але правда розкрилася аж тепер. Власниця – свекруха, а значить за законом Олені нічого не світить.

В суді їй дали візитку відомого адвоката, який славиться саме такими справами. Вона навіть прізвище його не розгледіла, звернула увагу лише на адресу і відразу попрямувала туди. День вже добігав до кінця і Олена не була впевнена, чи застане його на роботі. І ось вона уже стоїть під дверима вказаної на візитівці адреси.

На дверях вона  нарешті прочитала вивіску: «Любченко Ігор Дмитрович». Олена відразу згадала, що колись у неї в школі вчився хлопчина Ігор Любченко. Вона його добре запам’ятала, бо на випускному хлопець зізнався їй у коханні. А вона відповіла йому, що це неможливо і що вона незабаром виходить заміж.

Хлопець ледь не заплакав і сказав, що з Степаном вона щасливою не буде. А потім поїхав з села у столицю, поступив в юридичну академію і відтоді вона нічого про нього не чула. Олені не прийшлося довго губитися в здогадках, бо відчинилися двері і звідти вийшов Ігор. Вона відразу його впізнала. Хлопець не змінився, хіба що трохи змужнів.

Свою вчительку він теж впізнав відразу. Але сказав, що не може її прийняти, бо має забрати доньку зі школи, вона у нього першокласниця. Але запропонував Олені сісти в його авто, і по дорозі обговорити суть її проблеми.

Ігор був дуже радий бачити свою Олену Петрівну. Життя у нього склалося не вельми. Дізнавшись про весілля Олени він одружився з своєю однокурсницею, невдовзі у них народилася донечка. Але були ускладнення і в той день, коли на світ з’явилася донька, дружини не стало. Отак Ігор сам і виховує дитину.

Олені Петрівні він запропонував стати нянькою для донечки, виконувати з нею домашні завдання і піклуватися про неї. Зарплату пообіцяв більшу, ніж в школі. І Олена погодилася.

Кілька місяців жінка справно виконувала свою роботу. Ігор постійно пропадав у справах, всі клопоти по догляду за дитиною лягли на плечі Олени. Але їй це подобалося, з дівчинкою вони дуже швидко знайшли спільну мову.

– А я тебе не забув, Оленко, – сказав якось Ігор. – Усі ці роки я думав про тебе і вірив, що доля нас зведе знову. Тільки не кажи мені, що кохання між нами неможливе, бо вдруге я на це не поведуся…

– Знаєш, Ігоре, життя складне і непередбачуване. Тепер я розумію, що можливо все…

Через рік у Ігоря і Олени народилася донечка. Мрія стати мамою у Олени здійснилася майже в 40 років. Тепер вона точно знає – усе в житті можливо, варто лише не боятися змін і вірити…

Спеціально для ukrainians.today.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page