В той ранок Віра Олексіївна, як ніколи, відчувала себе самотньою. Як же страшно залишитися одній. Нікому я не потрібна, – подумала вона. Вчора не стало її улюбленої собаки, з якою вони прожили 13 років. Ця прекрасна собака була її сім’єю, другом і співрозмовником. Віра Олексіївна розмовляла з нею. Їй здавалося, що краще її лабрадора її ніхто не зрозуміє.
І ось Лайми більше немає. Навіщо вставати з ліжка і кудись йти? Заради чого?
Вона закрила очі згадуючи той день коли її син урочисто підніс їй в подарунок маленьке цуценя. Це був її день народження. Тоді вона накрила стіл і з нетерпінням чекала гостей. Вона прекрасно пам’ятала, як тоді було шумно. Дзвінкий сміх трирічної онучки і гучні розмови її сина і невістки перебивав гавкіт маленького лабрадора.
Це був останній раз коли в її квартирі було так шумно. З того дня вона ні разу не бачила сина. Внучка вже зовсім доросла. Цікаво яка вона стала. Напевно красуня, вся в батька.
Михайло зовсім мене забув. В останній раз коли я йому подзвонила він роздратованим голосом сказав:
– Чого тобі мамо? У мене немає часу. Я потім тобі передзвоню. І повісив слухавку. Віра Олексіївна тоді чекала його дзвінка весь вечір. Потім ще один день, тиждень, місяць.
Зрештою її нерви не витримали, раптом з сином, що щось трапилося, а я сиджу тут і в вус не дую. Яка ж я мати, що через свою гордість не дзвоню єдиному синові. Тремтячою рукою вона набрала його номер.
Алло, привіт мам. У тебе, щось термінове? А то мені зараз дуже не зручно говорити. Я на роботі. Увечері передзвоню, – дуже бадьорим голосом відповів Михайло і знову повісив слухавку.
Віра Олексіївна сидячи на старому табуреті і слухаючи гудки з телефоном в руці думала чому ж вона заслужила таке ставлення до себе.
Її чоловіка не стало, коли синові виповнилося п’ять років. І сина вона ростила одна, даруючи йому свою любов і ласку. Віра Олексіївна вважала, що повинна зробити все можливе для його щасливого життя.
Коли синові було 16 років, вона раптом закохалася в чоловіка з сусіднього будинку. Вже цілий рік вона потайки від сина з ним зустрічалася. Її обранець благав розповісти синові про них. Вона і сама розуміла, що тягнути далі не можна. Коли розмова все-таки відбулася, син сказав:
– Мамо, вирішуй або він або я. Ти, що хочеш зрадити пам’ять батька? Якщо ти вибереш його я піду з дому і тоді ти можеш забути, що у тебе є син, – дуже категорично сказав Михайло.
Присоромлена сином, Віра Олексіївна розлучилася зі своїм залицяльником. І все стало як раніше. А через кілька років Михайло познайомився в університеті з чарівною дівчиною, і вони одружилися.
Віра Олексіївна на прохання сина розміняла свою трикімнатну квартиру на дві квартири. Тепер вона жила в однокімнатній квартирі, а син з невісткою в двокімнатній.
Коли нарешті вона стала бабусею, майже весь свій час вона проводила з онукою. Дружина Михайла майже відразу вийшла на роботу, а Віра Олексіївна няньчила немовля.
Все у неї тоді було добре до того нещасливого дня народження. Тоді вона дозволила зробити зауваження своїй невістці, мовляв, треба більше часу приділяти своїй доньці. А то вона зовсім не бачить матір.
Невістки скривилася в недобрій усмішці, і поспішила додому.
– Знаєте, мамо, ми вашої допомоги більше не потребуємо, – сказала вона вже стоячи біля дверей.
На наступний день Віра Олексіївна як зазвичай зранку прийшла посидіти з онукою. Двері їй відкрила заспана невістка і з подивом сказала:
– Хіба ви вчора не зрозуміли? Я ж Вам українською мовою сказала, що б ви більше сюди не приходили. Я сама буду сидіти зі своєю дитиною.
Сказавши це, вона зачинила двері перед носом Віри Олексіївни. Відтоді вона більше не бачилася з сином та онукою.
Михайло все-таки їй подзвонив.
– Мамочко привіт. Прости, що забув привітати тебе з днем народження.
Вона спробувала дізнатися як там внучка і він сам поживає. Його відповідь була дуже короткою, не переживай у нас все добре. Все, давай, бувай. Більше не можу говорити, зовсім немає часу.
Зараз вона лежачи в ліжку думала може треба зателефонувати синові і сказати, що Лайми більше немає. Що тепер вона залишилася зовсім одна. І що їй дуже хочеться побачити: його, внучку, невістку. Що вона їх любить і сумує за ним.
Вона вже потягнулася за телефоном, але не встигла… Тепер вони з Лаймою знову зустрінуться…
Фото ілюстративне – kursstroy.
