Все село не перший день гомоніло про те, що Євген додому повернувся, але не один, а з панянкою, а його мама всім розповідає, що син одружуватися навесні буде, а в село привіз наречену батькам показати.

Такої новини Віра аж ніяк не сподівалася, вона вірно чекала Євгена, який поїхав в столицю вчитися, а тут така справа. Дівчина закохалася в Євгена, коли ще навчалася у дев’ятому класі. Він тоді був у десятому. Обоє пообіцяли один одному, що обов’язково будуть разом.

Після закінчення школи Євгена батьки відправили аж в столицю, щоб син отримав найкращу освіту. Віра вступила до торгового технікуму на заочне навчання, тому що її батькам було фінансово важко відправити її вчитися навіть в обласний центр.

Бачилися вони рідко, зате писали один одному щодня, тоді ще не було мобільних телефонів. І раптом… І раптом листування обірвалося! Причина? Проста та банальна: Євген був запрошений на студентську вечірку і виявилося, що у декана є прекрасна дочка Лариса.

В останньому листі Вірі Євген написав дуже коротко: «Віро, в житті, виявляється, трапляються непередбачені зміни. Думаю, що пояснення зайві. Листування нашому судилося припинитися. Пробач».

Як було Вірі після листа коханого – пояснювати зайве…

Віра несла у сітці свіжу рибу і дороги під ногами не бачила. Не чутки боялася, не сліпучої краси суперниці, боялася одного-єдиного – першої, не дай Боже несподіваної, зустрічі з ним.

Віра прийшла додому, допомогла літній бабусі вийти сісти на лавочку, посиділа з нею кілька хвилин, помовчала, потім запитала у своєї найвірнішої подруги та порадниці:

– Бабусю, ти все знаєш, скажи мені прямо, чи можна розлюбити до абсолютної байдужості людину, яку дуже любиш?

І бабуся, на превеликий подив Віри, не стала спокійно і докладно розмірковувати, як завжди при будь-яких розмовах з нею, а, ні на секунду не замислюючись, відрубала:

– Можна, можливо.

– Але як, бабусю? – не вгавала Віра.

– З часом сама зрозумієш, а поки віднеси гроші Івану, він сьогодні збирається в місто за шифером, повинен привезти і нам скількись аркушів. Дах треба ремонтувати. Біжи вже, а то ще запізнишся…

Віра, як заворожена, піднялася з лавки, мовчки увійшла до хати, взяла гроші, приготовані на столі, повернулася і пішла назад, скрипнула хвірткою і попрямувала виконувати вказівку бабусі, роздумуючи над її категоричною відповіддю. Тоді вона була впевнена, що ніколи не зможе розлюбити Євгена.

Тільки на третю добу довелося їй зустрітися з ним. Євген йшов по вулиці один. Що гріха таїти, у неї калатало серце і у вухах дзвеніло, але вона в ту мить ніби нічого не відчувала, дивилася на нього, а він до неї наближався.

Євген якось навіть зверхньо подивився на свою колишню кохану і все, що він спромігся сказати – вибач, але ти мені не пара. І пішов, ніби між ними ніколи нічого не було.

Не легко було тоді дівчині, особливо коли вигравали музики на його подвір’ї. Вона бачила, як весільна церемонія проходила повз її будинок, а вона не могла відвести погляду від його нареченої в білій сукні. На її місці мала бути вона, Віра, але видно не судилося.

А через рік Віра теж одягнула весільну сукню, їй зробив пропозицію Андрій, агроном, що приїхав до них з міста. Спочатку дівчина йому відмовляла, але Андрій був терплячим і таки зміг розтопити лід її серця.

Про слова своєї бабусі згадала, коли вони з Андрієм святкували своє срібне весілля. 25 років прожили душа в душу, жодного недоброго слова один одному не сказали. Двоє чудових діток виростили.

Про своє перше кохання, яке думала, що ніколи не забуде, не згадала жодного разу. А Євген, до речі, розлучився. Не склалося у нього з дружиною. Він в село приїхав, навіть просив Віру повернутися до нього, але вона йому відповіла, що двічі в одну річку не ввійдеш, у кожного своя доля.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.