Зоряна завжди вірила, що кохання здатне подолати всі перешкоди. Коли вона зустріла Віктора, то знала: він був одружений, має дочку від першого шлюбу. Але її не лякало минуле. Вона бачила в ньому чоловіка сильного, доброго, надійного.
– Я вже пройшов через одне сімейне життя, – відверто сказав їй Віктор ще тоді, коли вони лише починали зустрічатися. – Донька з колишньою дружиною залишилися в тій квартирі. Я пішов, все їм залишив, не маю претензій. Тепер хочу почати все з чистого аркуша.
Ці слова прозвучали переконливо. І коли Зоряна виходила за нього заміж, вона вірила: їхня сім’я буде справжньою, повною довіри й любові.
Минуло кілька років. У них народився син Артемко, веселий і непосидючий хлопчик. Життя текло своїм шляхом: робота, садок, домашні клопоти. Зоряна почувалася щасливою.
Але з часом вона стала помічати дивні речі. Віктор усе частіше приїжджав із роботи пізніше, клав гроші не в сімейний бюджет, а десь «убік». Коли вона питала:
– Вітю, чого ти не віддаєш гроші додому? Ти ж знаєш, нам треба і за комунальні, і Артемкові на одяг.
Він ухильно відповідав:
– Усе під контролем, Зорянко. Не переймайся.
Та серце жінки підказувало: щось тут не так. І ось одного дня, випадково переглядаючи його речі, вона знайшла зошит із записами. Там було написано: «Відкласти на квартиру для Оленки».
– Для Оленки? – тихо прошепотіла вона. – Це ж його дочка від першого шлюбу…
Ввечері, коли Віктор повернувся, Зоряна не витримала:
– Вітю, ти мені поясниш, що це за записи? Ти ховаєш від мене гроші?
Віктор знітився, але все ж визнав:
– Я хотів зробити сюрприз дочці. Вона виходить заміж, а житла немає. То я вирішив назбирати і купити їй маленьку квартиру. Це ж моя дитина, Зорянко…
Жінка відчула, як земля пішла з-під ніг.
– А наш син? А ми з тобою? Чому я маю економити на всьому, щоб ти ховав гроші для іншої сім’ї?
– Іншої? – заперечив Віктор. – То ж моя дочка, моя кров. Хіба я можу бути байдужим?
– Але ти обіцяв, що все минуле залишив там, у квартирі, що ми почнемо нове життя! – зі сльозами в голосі сказала Зоряна. – Чому я дізнаюся про це випадково, а не від тебе?
Віктор тяжко зітхнув:
– Я не хотів тебе ображати. Думав, ти не зрозумієш.
Відтоді між ними з’явилася холодна стіна. Зоряна не могла спокійно дивитися, як чоловік віддає гроші «на сторону», тоді як їхньому синові потрібні були ліки, одяг, гуртки.
Одного вечора, коли Артемко вже спав, Зоряна заговорила прямо:
– Я проти, щоб ти купував квартиру своїй дочці. Ми з тобою маємо власну сім’ю, власні потреби. Якщо залишаться зайві гроші – будь ласка. Але ховати від мене, відбирати в нашого сина… Це несправедливо.
Віктор насупився:
– То ти хочеш, щоб моя дочка залишилася без нічого? Щоб я виглядав перед нею черствим батьком?
– Я хочу, щоб ми були чесні одне з одним! – різко відповіла вона. – Я не забороняю тобі допомагати. Але ж у нас спільний дім, спільна дитина. Чому я маю дізнаватися про все в останню чергу?
Тієї ночі Зоряна довго не могла заснути. У серці точилася боротьба. Вона знала: дочка від першого шлюбу – теж його дитина. Але ж їхній син теж має право на батьківську турботу й безпеку.
Зранку вона подзвонила своїй старшій подрузі Ганні, якій довіряла найбільше.
– Ганю, я, мабуть, жорстока… Але я сказала Віктору, що я проти купівлі квартири його дочці. Чи маю я право так казати?
Ганна вислухала і відповіла спокійно:
– Ти не жорстока. Ти – мама. Твоя перша думка про власну дитину, і це нормально. Але запам’ятай: дочка Віктора – теж частина його серця. Якщо ти поставиш ультиматум, він може замкнутися. Тобі треба не забороняти, а домовитися. Бо в іншому випадку виграє гордість, а програє любов.
Ці слова змусили Зоряну задуматися.
Того ж вечора вона знову поговорила з Віктором. Але вже спокійніше:
– Вітю, я не ворог твоїй дочці. Я розумію, що ти хочеш для неї добра. Але давай робити все чесно. Сядемо разом, перерахуємо наші доходи, витрати, і тоді вирішимо, скільки можемо відкласти. Бо я не можу дивитися, як наш син ходить у старих черевиках, поки ти таємно відкладаєш на квартиру.
Віктор мовчав довго. А потім промовив:
– Ти права. Я винен, що ховав від тебе. Я боявся, що ти образишся.
Вона гірко всміхнулася:
– Я образилася не на доньку твою. Я образилася на брехню.
І він це зрозумів.
Відтоді вони сіли й домовилися. Частину грошей Віктор відкладає для старшої дочки, але так, щоб не шкодити їхній теперішній сім’ї. Зоряна прийняла це рішення, бо зрозуміла: любов не можна ділити навпіл, як пиріг. Дитина завжди дитина – чи перша, чи друга.
Її завдання як дружини – стежити, щоб не страждала їхня спільна сім’я. Його завдання як батька – не залишати поза увагою жодної дитини.
Минув час. Донька Віктора справді вийшла заміж і отримала ключі від невеличкої квартири. А Зоряна, дивлячись, як чоловік з гордістю вітає свою дитину, зрозуміла: так, вона мала право сказати «я проти». Але ще більше вона мала обов’язок знайти компроміс. Бо справжня любов — це не заборони, а довіра й уміння чути одне одного.
Зоряна мала право висловити свою думку і захищати інтереси своєї сім’ї. Але водночас вона повинна була зрозуміти: у серці чоловіка завжди буде місце для його першої дитини. Тут важливе не слово «забороняю», а вміння домовитися так, щоб і старша дитина не залишилася без батьківської любові, і нова сім’я не відчувала зради та браку.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
