Я в шлюбі вже дев’ять років. Жили, як всі – сварилися, мирилися. Але нещодавно трапилася історія, яка підірвала довіру мого чоловіка до мене. Тепер і не знаю, що робити, хоча і досі не вважаю себе винною. Справа в тому, що на днях чоловік знайшов мою заначку і був ошелешений.
З першого дня свого заміжжя я не працюю, сиджу з дочками восьми і п’яти років. Чоловік працює один. Заробляє він небагато, але нам вистачає. Квартира у нас своя, дісталася чоловіку в спадщину від бабусі. Це вберегло нас від довгострокового кредиту на житло. Ну і, звичайно, я намагаюся раціонально вести господарство, це теж дуже допомагає жити нам чотирьом на одну зарплату. Я постійно відстежую акції і знижки, не лінуюся готувати, шукаючи в інтернеті різні бюджетні рецепти, майже професійно шию і в’яжу. Одним словом, економлю, як можу. Джерело
У нас вдома завжди чисто, є гаряча їжа.Все випране-випрасуване, розкладено в шафі на поличках, підготовлено на тиждень вперед. Чоловік до побуту не торкається взагалі. Ну, може з дітьми позайматися трохи, якщо настрій хороший. Інше все на мені …
То ж жили ми непогано. В крайньому випадку, не гірше за інших. Бувають в нашій сім’ї і сварки, іноді ми лаємося, не без цього, ми ж давно не молодята в рожевих окулярах. Я, може б, і хотіла, щоб мій чоловік був трохи активніший і турботливіший, працьовитий, але я тішуся тим, що є і якихось явних претензій не маю.
Ідея складати гроші «на всякий випадок» прийшла до мене років шість тому, після великої сварки з чоловіком. Великий скандал розгорівся практично на рівному місці – слово за слово, і почалося… Чоловік одягнувся, грюкнув дверима і пішов. Телефон був відключений, я всю ніч бігала від вікна до вікна і думала, що я робитиму, якщо він не повернеться? На що тоді жити? Як? В гаманці у мене, як на гріх, саме в ту ніч було кілька гривень…
На щастя, тоді нічого страшного не сталося, чоловік погуляв і до ранку повернувся, незабаром після цього випадку вони навіть другу дитину народили. Але саме в ту ніч я багато думала, і вирішила – треба якось збирати собі подушку безпеки, щоб, «коли що», хоча б в перший час не пропасти.
Відтоді я почала потихеньку відкладати і зробила свою заначку. З’ясувалося, до речі, що так роблять майже всі непрацюючі подруги. Я навчилася купувати дешевшу ковбасу і відмовлятися від зайвих речей для себе. Кожну зекономлену копійку відкладала.
І все було добре до вчорашнього дня, коли мій чоловік знайшов гроші в розмірі декількох своїх зарплат і влаштував істерику.
– Я, як дурень, всі ці роки віддавав всі гроші в сім’ю, а моя дружина, виявляється, збирала собі заначку, – кричав чоловік. – Ти розумієш, що заначка – це злодійство? – обурювався він. – Більше ти грошей від мене не отримаєш!
Чоловік ще досі злиться на мене. Тепер він сам все купує і приносить додому. Та я не розумію, чому він так розізлився, я ж не крала, а просто відкладала. Та, схоже, чоловік думає по-іншому.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
