fbpx

Відразу ж після весілля я дізналася, що молода дівчина народила дитину від мого, тепер уже чоловіка. Молода матуся виховувати дитя не побажала. А Влад з радістю прийняв сина, привіз його додому. Тепер мені зрозуміло, чому Влад розлучився з дружиною. Вона про все дізналася. А мене, лагідну і скромну, він в курс справи не ввів. Нянькою зробив

Моє щастя тривало не довго.

У мене зав’язався роман з одружений начальником. Мені він щиро подобався, але я розуміла, що наші відносини – це болото. І тут грім серед ясного неба – він подає заяву на розлучення. Я не могла буті причиною цього, у нас була всього одна вечеря в ресторані, і між нами нічого не було. Джерело

Значить, мені посміхається доля? Розорює переді мною двері в щасливе життя?

З цього моменту починається казка. Ми їдемо на курорт, а після Влад заявляє всім нашим колегам, що ми – пара. Я перебуваю в стані ейфорії, тому, коли Влад робить мені пропозицію, я відповідаю “так”. Ми почали жити в його квартирі.

Я підозрювала, що щастя не може тривати вічно. Є такий вислів «Гарного – потрошку». Наша ідилія закінчилася, коли я дізналася, що молода дівчина народила дитину від мого, тепер уже чоловіка.

Випадковий зв’язок, Нічого особливого, як він висловився. Молода матуся виховувати дитя не побажала. А Влад з радістю прийняв сина, привіз його додому.

Якби це не сталося зі мною, ні за що б не повірила, що так буває. Чоловік категоричним тоном заявив, що відтепер дитина житиме з нами. Я буду сидіти з ним самостійно, або, при бажанні, він найме няню мені на допомогу.

«А як же робота?» – обурилася я.

“Не переживай. Ти і далі будеш числитися в нашій компанії. Стаж йде, зарплата на картку. Але вдома зараз ти потрібна більше»

Все сталося так швидко, що я ледве схаменулася. Якось одного разу запитала, а чи будуть у нас спільні діти. Влад відповів розмито: «Звичайно. Через кілька років. Треба Артемка на ноги поставити. Цю квартиру продамо. Будинок купимо. Всім місця вистачать.»

Але я розумію, що на здійснення цих планів можуть піти роки. Та й син у нього вже є, а ось у мене – ні. Хоч я і проводжу кожен день з немовлям на руках. А тій дівчині, чоловік ще й приплачує, щоб вона своїх прав на дитину не заявляла.

Тепер мені стало зрозуміло, чому Влад розлучився з дружиною. Вона про все дізналася. А мене, лагідну і скромну, він в курс справи не ввів. Нянькою зробив.

Подруги кажуть: «Тобі несказанно повезло. Сиди з малюком в шикарній квартирі, гуляй з ним в парку, зарплату отримуй»

Але мені такий розклад не подобається. Я фахівець з вищою освітою. Я взагалі не хочу сидіти вдома безвилазно. Без вихідних. Втрачати свої професійні навички.

І сторонню людину, няню, бачити вдома теж не хочу. Стати мамою – перспектива туманна.

І у всій цій чехарді подій я стала сумніватися – чи правильно я зробила, що вийшла заміж за Влада. Ми надто різні. Він – авторитарна особистість, а я – теж не звикла підкорятися.

Скільки мені прийдеться виховувати чужу дитину? Років 15? Поки він не стане самостійнім? Чоловік дивиться на немовля і розчулюється. А в мене ревнощі встромлюють свої гострі голки.

Та й які ще сюрпризи мені піднесе мій чоловік? Може, ще кілька дітей підкине на виховання.

Відчуваю себе заручницею ситуації. Мені в цьому році 30 років.

Чи знайду я чоловіка, кращого за Влада?

Чи не звільніть він мене з роботи, якщо я наважуся від нього піти?

Чи зможу я жити роки з чужою дитиною, виховувати її, як рідна мати?

У голові багато питань, боюся зробити невірний вибір. Але малюкові всього кілька місяців. Треба щось вирішувати. Так далі тривати не може.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page