Ми з сватами з одного села, навіть жили недалеко один від одного. Але мої свати з багатої родини, а я от з не зовсім багатої. До того, як наші діти вирішили одружитися, моя сваха навіть зі мною не віталася.
У Ярослави, моєї свахи, колись батько був головою колгоспу, то ж забезпечив доньку усім необхідним. На весілля молодятам машину подарував, і хату збудував потім. У них з чоловіком єдиний син народився, Іваном назвали в честь дідуся.
А ми з чоловіком маєтків ніколи не мали, і машини теж. Я працювала продавцем в нашому сільському магазині, а мій чоловік все життя проробив на заводі. Жили ми від зарплати до зарплати, сподіваючись лише на себе.
Наша єдина донька Оксана це розуміла, тому сама після школи поступила в університет і закінчила його з відзнакою. Стала вчителькою молодших класів і повернулася в наше село вчителювати.
От на неї і звернув увагу син Ярослави, почали наші діти зустрічатися. Я не зовсім раділа, бо з власного досвіду знаю, що бідні багатим не рівня. Але Іван мав серйозні наміри щодо нашої доньки, і прислав старостів. Треба було бачити обличчя Ярослави, коли вона прийшла до нас додому. За столом вона сказала, що після весілля молодята будуть жити у них, бо у нас не ті умови, а потім, наче в докір, запитала, що ми збираємося дати доньці в придане.
А що ми могли дати, якщо у самих нічого не було? Мені від її слів стало не по собі, тому відразу після весілля наших дітей, на яке я позичила чималу суму, я поїхала в Італію на заробітки.
Перших пів року я працювала, щоб віддати борги. А потім поставила собі за мету купити доньці квартиру в обласному центрі. Справа це була нелегка, але за п’ять років я справилася, назбирала відповідну суму і придбала двокімнатну квартиру.
Дочка моя не могла повірити, що я їй такий дорогий подарунок хочу подарувати. Але вона дуже зраділа, бо не легко моїй дитині живеться в домі багатої свекрухи. І зять теж зрадів, коли почув про квартиру, відразу сказав, що вони переїжджають.
Мені добрі люди порадили оформити квартиру як подарунок, тому я планувала оформити дарчу тільки на свою доньку. Але тут Ярослава виступила проти. Каже, мовляв, ми вашу дитину у себе пригріли практично без нічого, а тепер ви хочете, щоб наш син жив у тій квартирі на пташиних правах, оце вже ні, пишіть квартиру на обох в рівних частках.
Я вже й сама не знаю, що робити. Боюся, щоб в разі чого потім не прийшлося ділитися тим, що я сама заробила. Але заради спокою в родині дочки напевно зроблю так, як хоче сваха – запишу квартиру на доньку і зятя.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.