Мені 35 років, я давно заміжня, маю двоє дітей. Родом я з обласного центру. Заміж я вийшла за чудового хлопця Василя. Познайомилися ми з ним, коли я одного разу приїхала в село до одногрупниці, Василь був її двоюрідним братом. Я закохалася і у Василя, і в їхню мальовничу гірську місцевість. Невдовзі ми одружилися.
Відразу після весілля ми поїхали на батьківщину чоловіка, там і залишилися. Моя мама на той час вдруге вийшла заміж, привела додому вітчима, то ж розраховувати на її допомогу я не могла. Василь будував невелику, але свою хату. Я працювала продавцем в магазині, а чоловік на автобусі туристів возив. Жили ми добре, можна сказати, душа в душу, всі друзі заздрили.
Ми обоє багато працювали для того, щоб впорядкувати свій будинок. Я все тягла на собі – дім, дітей, присадибну ділянку, роботу. Чоловік постійно був в роз’їздах. Якось в магазині я випадково підслухала розмову двох жіночок, впіймавши на собі їх співчутливі погляди. Вони говорили про те, що у мого Василя є інша, яка йому в доньки годиться.
Я не хотіла вірити в це, але ввечері чоловік сам у всьому зізнався. Дівчині 25 років, вона з міста, красива, з хорошої сім’ї, з освітою і з хорошою роботою. Я не могла зрозуміти, навіщо такій дівчині мій чоловік? Що він може їй дати? Василю сорок років, лисий, невисокого зросту, простий водій. Що вона в ньому знайшла?
Василь в той же вечір зібрав свої речі і поїхав до неї. Мені було дуже важко з цим змиритися, а ще важче було пояснити нашим дітям, чому батько так зробив. Перший час Василь настільки захопився своїм новим життям, що не писав нам і не телефонував, не питав, чи маю я чим годувати дітей. Потім від нього почали надходити якісь скромні виплати.
Я подала на розлучення і вирішила з дітьми переїхати в місто, два роки тому не стало моєї мами, вітчим повернувся до себе, то ж у нас була вільна квартира. Не зважаючи ні на що, я чоловіка досі дуже любила. І край цей полюбила всім серцем, а тепер я покидала все, що було мені пів життя близьким і рідним.
Я так полюбила гори, що тут, в місті, мені не вистачало повітря, все тут здавалося чужим, все не так. Я розуміла, що якби Василь вибачився, якби покликав назад, то відразу б пробачила і на крилах до нього полетіла. Але не покликав.
Та час лікує, я влаштувалася на роботу, син поступив в коледж, дочка в школу пішла. Подруги нові з’явилися. У колишнього теж все добре: одружився з своєю коханою, дитина народилася, нашим дітям він теж трохи допомагав, син навіть в гості до них їздив.
Минуло два роки, і якось подзвонив мені мій колишній чоловік, почав говорити, що сумує, що нерозважливо тоді зробив, що сивина в бороду, що погано йому з молодою дружиною, інтереси різні, поговорити ні про що, благав повернутися.
Сказав, що розлучиться і знову зі мною одружиться. Я сама від себе цього не сподіваючись, рішуче відкинула його пропозицію, сказала, що хоч і немає у мене зараз чоловіка, але до Василя я більше не повернуся, він став для мене чужою людиною. Та й тут, в місті, я вже звикла, мені вже все тут почало подобатися, переїжджати не хочу.
Дітям теж зручніше тут. То ж, що сталося, того уже не змінити. У мене почалося нове життя. А Василь сам все зруйнував, то ж зараз нехай живе, як хоче.
Фото ілюстративне – U-Jew.
