Ще до пуття весна не настала, а моя свекруха знову зателефонувала моєму чоловікові, і сказала, що пора ремонт в її хаті робити.
І так щороку, відколи вона в Італію поїхала. Мені все це вже так набридло, що словами не передати.
У свекрухи моєї величезний будинок, на два поверхи.
Збудувала вона його за заробітчанські гроші, бо вже 18 років вона сидить в Італії на заробітках.
Ми з чоловіком якраз одружилися, і після нашого весілля свекруха і поїхала.
В їхньому будинку залишився свекор, вона висилала йому гроші, і за років 10 у нас на подвір’ї виріс величезний будинок.
Нас туди відразу не впустили. У свекрів на подвір’ї була ще старенька бабусина хата, от вони нам її і віддали.
Я сподівалася, що це тимчасово, адже всі заробітчанки з нашого села давним давно своїм дітям квартири купили.
А в моїх свекрів мій чоловік – єдиний син, то ж я була впевнена, що свекруха поїде в Італію, стане на ноги, і рано чи пізно з житлом нам поможе.
Та вона навіть не думає так робити. Збудувала собі будинок і закрила його на ключ.
Свекра не стало два роки тому, і тепер будинок просто стоїть пустий, там два тижні на рік живе свекруха, коли приїжджає додому у відпустку.
А ми з чоловіком і двома дорослими дітьми продовжуємо жити в старій бабусиній хаті.
Ми намагалися там зробити ремонт, але будівля занадто стара.
Щось нове купити ми собі не можемо дозволити, бо заробляємо не багато.
Свекруха нам грошима зовсім не допомагає, лише інколи висилає посилки з продуктами – і на тому дякую.
Я не раз її просила, щоб вона впустила нас в свій будинок, але вона не хоче, каже, що дім цей вона збудувала для себе, бо хоче пожити хоч на старість добре.
Зрозуміти мені її дуже важко. Навіщо їй одній стільки житлоплощі?
В будинку два поверхи, обставлені дорогими меблями, свекруха тільки те і робить, що їх міняє, бо той диван, який вона купила 10 років тому, вже не модний.
Старий вона продає, і купує новий. І так постійно!
А ще, у неї є фішка – перемальовувати стіни, бо за зиму в будинку, який не опалюється, з’являється цвіль.
А вона замість того, щоб не економити на опаленні, витрачає купу грошей на постійні ремонти.
Мені важко її зрозуміти, та й я вже і не намагаюся. Нехай чоловік сам розбирається, я вже втомилася.
Наші дві майже дорослі дочки мене підтримують, вони теж не розуміють бабусю, і постійно кажуть, що коли вона повернеться, вони не захочуть з нею спілкуватися.
Якщо чесно, то я теж! Інша справа, якби у неї не було грошей, і вона не мала б змоги нам допомогти. Але ж має! Просто не хоче.
Днями вона знову зателефонувала чоловікові, щоб той їхав в Епіцентр по фарбу, бо пора стіни освіжити.
Не знаю, чи закінчиться це колись?
Що взагалі собі думає моя свекруха?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
