Відколи невістка з Італії приїхала, мій брат щодня до нас додому приходить.
Шукає постійно якусь роботу – то на городі поле, то сіно косить, то дрова якісь на зиму складає.
Я відразу відчула, що тут щось не так, бо Іван зроду-віку так до нас не бігав, хоч і живемо ми в одному селі.
Іван як одружився, пішов жити до своєї дружини. У нас в селі це в прийми називається.
Наші батьки тоді дали йому великий шмат городу, на якому вони почали будинок зводити.
Мій брат – дуже хороша людина, і роботящий, і не п’є, але от гроші заробляти він зовсім не вміє.
Світлана, невістка наша, постійно через це з ним сварилася.
А Іван на роботу ходив, але заробляв небагато. Тому Світлана зібралася і поїхала в Італію на заробітки.
Двох дітей-підлітків на Івана залишила, він їм і за маму і за тата був.
Світлана гроші висилала, але сама приїжджала раз в рік, на кілька днів.
Мені брата шкода, бо ж двох дівчат одному чоловікові ростити – справа не проста. Та Іван справлявся, вивчив доньок, і заміж видав, щоправда Світлана його своїми заробленими євро все оплатила.
Тепер, після довгих років, повернулася невістка нарешті додому. А Іван, замість того, щоб набутися з дружиною, до нас втікає.
Я не витримала, і прямо його запитала, що у них там сталося, чого він такий засмучений.
Іван мені вдень нічого не відповів, сказав, щоб я його не займала дурницями.
А ввечері він з моїм чоловіком вирішив по чарчині хильнути, і я випадково їхню розмову почула.
У Світлани, виявляється, в Італії чоловік є. Приїхала вона додому, і все розповіла Іванові, що більше його не любить, і хоче зійтися з італійцем.
Дала йому час, щоб той придумав, куди він піде після розлучення. От тому він і ходить такий чорний від горя.
В нашій хаті місце є, і я впевнена, що мама (яка досі є власницею будинку), прийме сина назад.
Але тут вже 25 років господарюємо ми з чоловіком, і у нас теж діти є.
Одним словом, тепер навіть не знаю, що мені робити.
А як би ви вчинили на моєму місці?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.