Я давно живу за кордоном, в село не приїжджала вже багато років. Але подумала собі, що мамина хата просто стоїть, то ж треба з нею щось робити.
Найкращим варіантом я вважала продати її, адже додому повертатися я не збиралася, все моє життя тепер зав’язане в Чехії.
З села я поїхала відразу як закінчила університет. Спочатку квартиру в обласному центрі знімала, а потім виїхала за кордон.
Зараз мені 44 роки, у мене немає сім’ї і ніколи не було.
Я вважаю себе доволі успішною людиною, у мене практично є все, що я хотіла.
Проте, є одна історія, яку б я воліла забути і ніколи не згадувати, адже вона не дає мені спокою вже багато років.
Будинок наш стоїть пусткою вже 8 років, відколи не стало моєї мами.
Знайшлися покупці і оскільки я планую продовжувати жити в Чехії, то я вирішила хату продати, гроші зайвими не будуть. Але коли я повернулася в село, сталася подія, яка змінила мої наміри.
Моя мама все життя дружила з тіткою Марією. У неї є син Макар.
Він був моїм першим і єдиним коханням. Ми з ним були парою, але я 5 років вчилася в університеті, тому ми вирішили одружитися після отримання диплому.
У нас відбулися заручини, і я була переконана, що наше весілля – це лише справа часу.
Я весь тиждень була на навчанні, а додому приїжджала лише на вихідні.
І ось одного разу їду я в рейсовому автобусі в село, і бачу, що люди на мене дивляться і перешіптуються.
А ввечері прийшла ще одна наша сусідка і почала мене жаліти, яка в мене доля нещаслива.
Я не могла нічого зрозуміти, поки вона не повідомила, що дочка голови сільради від мого Макара дитину чекає. І що про це вже всі знають, крім мене.
Виявляється, мама теж знала, їй тітка Марія, мама Макара, сама розповіла, але моя мама не знала, як мені це повідомити.
На наступний день я пішла до них додому. Макар не захотів зі мною говорити, а тітка Марія запитала, навіщо я прийшла, якщо і так все знаю.
Там буде дитина, до того ж дочка голови сільради – дуже хороша партія для Макара, так що мені залишається лише відійти в сторону і не заважати їхньому щастю.
Я плакала, але що це змінювало, я розуміла, що треба відпустити, така доля.
І я поїхала працювати в обласний центр, а потім з’явилася можливість виїхати за кордон і я нею скористалася.
З мамою я постійно підтримувала зв’язок, надсилала їй гроші, але у мене була умова – я не хотіла нічого знати про Макара.
Мама з розумінням поставилася до мого прохання, тому цю тему ми не піднімали ніколи, і я уявлення не мала як склалася доля в мого коханого.
В Чехії я зустрічаюся з чоловіком, він давно зробив мені пропозицію, але я досі не відповіла так.
Десь в глибині душі я розумію, що досі не змогла забути своє перше кохання. Така я людина – однолюб.
Наш будинок знаходиться на сусідній вулиці від дому тітки Марії. Тому я випадково зустріла її на вулиці, щоправда, заледве впізнала.
Я вирішила, що пройшло багато років, тому пора забути кривду, і підійшла до неї першою.
Вона теж мене не зразу впізнала, а потім обняла і розплакалася.
Виявляється, невістка її з хати виживає, син за матір’ю не заступається, одним словом, не має тітка Марія на старості спокою.
Мені чомусь стало її дуже шкода, і я прийняла рішення не продавати свій будинок, а впустити туди жити тітку Марію.
Нехай живе і за будинком доглядає, думаю, моя мама мене б підтримала у цьому.
Знаєте, і мені самій стало легше. Після цієї поїздки я нарешті змогла відпустити своє минуле.
Я повернулася в Чехію і нарешті сказала коханому так.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.