Мені 27 років. Рік тому не стало моєї мами, я дуже важко переживала цю втрату, адже мама для мене була найріднішою людиною. З батьком вони розлучилися ще кілька років тому, і останнім часом він з нами не жив. Але зараз він знову з’явився в моєму житті і претендує на нашу квартиру.
У батьків були дуже непрості стосунки. Вона його любила завжди, причому, на мій погляд, батько такого кохання не заслуговував. Він завжди був якось поза сім’єю, скільки я його пам’ятаю.
Купу раз батько йшов з дому до свого чергового кохання, мама важко це переживала і довго збирала себе частинами. А потім у житті цієї людини щось йшло не так, і вона поверталася туди, де її завжди приймуть, робила покаянне обличчя і залишалася. Мама прощала його щоразу.
– Ну, я ж його люблю, як я не прийму його назад? Він вибачився, сказав, що тепер інша людина. Давай дамо йому шанс, – виправдовувалася мама.
Цих шансів йому було дано більше ніж достатньо, але він не виправдав своїх обіцянок. Щоразу одне й те саме. Він приходить, мама на нього дивиться, як а ікону, а потім через якийсь час, коли місяць, коли рік, але обов’язково, знову зникає.
Ситуація ускладнювалася тим, що мала одну третину в нашій квартирі, колись її приватизували на трьох, тому я, мама і батько мали рівні частки. Так що у мами був ще один шикарний привід для виправдання – тато ж до себе додому приходить. До того ж, розлучення вони чомусь не оформляли. Мабуть, мама сподівалася на диво, а таткові так було зручно.
У мене стосунки з батьком залишали бажати кращого. Я не вважаю, що людина, яка більшу частину мого життя десь прогулювала і жила на своє задоволення, вправі від мене щось вимагати.
Мама була найближчою людиною в моєму житті, і відколи її не стало, я залишилася сама. Батько навіть не приїхав, щоб провести свою дружину в останню путь, виправдовувався, що його не було в місті. Зате нещодавно він згадав про мене і приїхав. Та ще й не один, а з подругою. Звичайно, він мав намір жити в цій квартирі, тому що, як він вважав, тепер йому належить половина.
Але в цьому він схибив. Мама хоч і була в нього закохана без оглядки, але материнський інстинкт виявився сильнішим, тому вона ще років п’ять тому подарувала мені свою частку в квартирі. Тобто тепер у мене було дві третини квартири, а в нього лише одна третина. Але на момент його появи він ще не знав.
Батько такого не очікував, він пообіцяв, що судитиметься, бо мама вчинила нечесно, але залишився в квартирі, зайнявши маленьку кімнату, в якій колись жила я. Відправити його та його подругу я не могла, він же власник, але й залишати все так я теж не збиралася.
Коли я запропонувала батькові викупити його частку, він відмовився. Я й не сумнівалася – тут вже наявна квартира, а так він на виручені гроші нічого не купить. Потім запропонувала йому викупити мою частку, але знову відмовився, ось ще, гроші витрачати.
А потім я поставила його перед фактом, що тоді продаватиму свою частку стороннім людям. Або, ми можемо продати квартиру, а гроші поділити за частками. Так вийде вигідніше, хоча мене влаштує будь-який варіант.
Батькові не подобається жодний варіант, він каже, що я йому хочу життя зіпсувати, мовляв, куди він на старість піде. Але він все життя себе так поводив, що мені його зовсім не шкода.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
